9. Марина розшукує Антона

Олександр Кониський

Землі не зчула під собою Марина, їдучи з дядьком до губернського міста Кабарди. Вона, як кажуть, була на сьомому небі. Усю дорогу вона тільки те й робила, що дякувала дядькові цілуючи і обнімаючи його.

В Кабарді Марина з поміччю дядька довідалася, що на Калину справді був донос за те, що він лікарює, і губернатор велів привезти його в Кабарду на те, щоб одіслати у друге повітове місто, але якраз у той час прийшов приказ по телеграфу, щоб Калину зараз вирядити в Петербург, і з того часу про нього нема ніякої звістки.

– Треба їхати в Петербург! – говорила Марина дядькові. Дядько спершу суперечив, а далі згодився.

Ніщо в Петербурзі не займало Марину; ні на золотоверхого Ісаакія, ні на монументи, ні на Ермітаж вона не хотіла йти дивитися, поки не довідається про Калину. А може, усі рідкості Петербурга були ненависні для неї вже тим, що вона з ненавистю в серці в’їздила в Петербург. «Тут десь у кріпості або в тюрмі, може, в підземеллі де, сидить під арештом мій милий, а я піду роздивлюватись місто?.. Провались воно!» І сиділа Марина в хаті, чекаючи тієї щасливої хвилини, коли дядько принесе їй звістку про Антона. А дядько не лінувався шукати! І сам він, і вдвох з Мариною перебували всюди: були і в третьому отділєнію, і в шефа жандармів, і в міністерстві внутрішніх справ, ходили і в кріпость до коменданта – ніде не було вдачі, всюди одна відповідь.

– А хто ви доводитесь Калині? – питають.

– Ніхто, знайомі його.

– Тільки! Мало хіба в нього знайомих – так це всім і говорити, де він? Сього з государственними злочинцями не можна! – так одріжуть на першому слові та ще й порадять більш і не розпитувати, щоб і самим біди не накликати.

Не знали наші пілігрими, що їм і чинити вже. Аж ось, тижнів через три після приїзду свого в Петербург, Кабанов несподівано зустрів свого знайомого з Кабарди і розказав йому про свою невдачу.

– Чудний ви чоловік! Не знаєте «порядків»! У таких справах не можна починати зверху, треба знизу: оберніться до якогось посліднього писарчука, ткніть йому три карбованці – зараз буде справа… Та от тривайте, я поможу вам: я пришлю до вас такого писарчука, він се зробить – усюди пролізе і пронюхає.

Через день чи що москаль, писар з комендантської канцелярії, був уже в Кабанова, взяв десять карбованців і забожився, що завтра принесе звістку.

На другий день ввечері поштальйон приніс лист до Кабанова. Марина розпечатала, скинула очима, зблідла і повалилась на канап, мов нежива.

«Государственный преступник Калинин, содержавшийся в Петропавловской крепости, волею божиею 21 августа умер от воспаления легких». На підписі стояло: «Плац-адьютант».

Примітки

Подається за виданням: Кониський О. Оповідання. Повість. Поетичні твори. – К.: Наукова думка, 1990 р., с. 119 – 120.