Значення козацьких традицій для патріотичного виховання шкільної молоді

Андрій Гомоляко

Після проголошення незалежності в 1991 р. були зроблені серйозні зміни в патріотично-виховній роботі шкіл України. Обов’язковими атрибутами будь-якої школи стали державна символіка, портрети видатних вітчизняних діячів (Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки, Михайла Грушевського та ін.), неодмінне виконання гімну під час офіційних торжеств, національні костюми при проведенні святкових заходів тощо. Зовнішньо всі школи України мали чітку прив’язку до своєї державності й щороку бадьоро рапортували про випуск у доросле життя нового покоління наших громадян. Питанням патріотичного виховання шкільна адміністрація здебільшого не приділяла належної уваги. Для абсолютно мирної держави, оточеної колом дружніх сусідніх країн, яка перша в світі відмовилася від ядерної зброї, постійне наголошення конституційного обов’язку громадян про захист територіальної цілісності та незалежності своєї країни не видавалося актуальним і було скоріше другорядним.

Цілком формальне використання державної атрибутики розглядалося як явище нормальне й очевидне. При цьому нерідко не виховувалася навіть елементарна повага до символів української державності. Для більшості співгромадян, що народилися та виросли в Радянському Союзі, синьо-жовтий прапор, тризуб, «Ще не вмерла» сприймалися як данність, викликана новими реаліями часу, що замінила червоне полотно, серп і молот з зіркою та «Союз нерушимий». Легкість, з якою відбулася заміна радянсько-комуністичної символіки на українську, маловідому широкому загалу до кінця 1980-х років, породжувала ілюзію, що зміна державної атрибутики є логічним і виправданим наслідком зміни політичного режиму.

Досить поширеними та цілковито нормальними для вітчизняного суспільства були та залишаються такі явища, як незнання слів державного гімну України і байдужість до його виконання, зневажливе ставлення до української мови в деяких регіонах, ігнорування та незнання державних свят. Наприклад, шкільна молодь і дорослі громадяни нашої держави часто плутаються при датуванні Днів Конституції та Незалежності України, які ще не мають достатнього ступеня суспільного усталення. Неостанню роль тут відіграє той факт, що обидва свята припадають на літній період, а, отже, співпадають із шкільними канікулами, коли більшість дітей або відпочивають, або допомагають батькам по господарству й у переважній масі рідко долучаються до офіційних торжеств.

Не являла приклад патріотизму й поведінка більшості людей, приналежних до політичної еліти України.

Відсутність продуманої державної стратегії з патріотичного виховання трагічно відгукнулась нам, починаючи з 2014 р., коли Україна опинилася перед лицем збройної агресії з боку Російської Федерації й окупації частини своєї території. За 23 роки для значної частини кримчан (згадаймо, що це єдиний регіон нашої держави, де переважають етнічні росіяни) Україна так і не стала своєю державою, й вони з легкістю поміняли синьо-жовтий прапор на російський триколор, а тризуб – на двоголового орла. Подібні процеси маємо й на Східному Донбасі, де в силу політичних обставин, державні символи України були замінені на щойно вигадані триколори ЛНР-ДНР і прапор неіснуючої Новоросії.

Слід згадати, що в цих процесах у переважній більшості були задіяні не тільки люди, які мали українське громадянство, але й громадяни, котрі здобували освіту в закладах незалежної України, а також представники її силових структур, що давали присягу на вірність українському народу. Остання категорія може цілковито кваліфікуватися як зрадники.

Як відомо, основи патріотичного виховання закладаються в дитячому та юнацькому віці, а, значить, головним провідником цих заходів має бути школа. Не викликає сумніву, що наша держава потребує чіткої продуманої політики в галузі шкільництва, спрямованої на виховання патріотичних громадян. При цьому не слід обмежуватися демонстрацією суто формальних ознак державності. Любов до своєї Батьківщини має проникати в серце школярів через героїчні постаті України, видатні приклади минулого, зворушливі досягнення сьогодення. Немаловажну роль у виховному процесі відіграє використання козацьких традицій та глибше вивчення історії України козацької доби. На жаль, даний момент цим аспектам не приділяється достатньої уваги в освітньо-виховному процесі.

На початку 2014/2015 навчального року нами було проведене анкетування учнів старших класів ЗОШ № 15 міста Ніжина. Було опитано 64 особи. Школярам було запропоновано дати відповідь на п’ять наступних питань:

1. Назвіть кількох осіб, яких Ви вважаєте героями України.

2. Чи вважаєте Ви себе приналежним до козацького роду, як співається в гімні України? Чому?

3. Яких гетьманів України Ви знаєте?

4. Чи потрібно в наш час відроджувати козацькі традиції? Чому?

5. Чи вважаєте Ви себе патріотом України і чи змогли б Ви у разі потреби стати на захисті своєї держави?

Щодо питання про героїв України, відповіді наведемо у таблиці нижче.

Як бачимо, абсолютними фаворитами шкільницьких симпатій стали Тарас Шевченко (28 голосів), герої АТО (19 голосів), Іван Мазепа (13 голосів) та Богдан Хмельницький (12 голосів). Кидається у вічі, що серед героїв найчастіше згадуються імена козацьких очільників (Богдан Хмельницький, Іван Богун, Іван Сірко, Петро Дорошенко, Іван Мазепа, Пилип Орлик, Олекса Довбуш, Кирило Розумовський, Максим Залізняк), які складають третину з усіх названих імен, а також імена класиків української літератури (Григорій Сковорода, Тарас Шевченко, Іван Франко, Леся Українка, Павло Тичина). Той факт, що імена козацьких лідерів постійно згадуються школярами серед героїв, свідчить про їхнє позитивне ставлення до козацтва та його історії. Прикметно також, що героями нового часу для учнів стали захисники територіальної цілісності та незалежності України, які беруть участь в АТО.

Принагідно відзначимо, що Богдан Хмельницький та Іван Мазепа є найвідомішими українськими гетьманами. Першого з них згадав практично кожен з опитаних (57 голосів), а другого – більше половини (33 голоси). До трійки лідерів дещо несподівано приєднався і Кирилло Розумовський (18 голосів). Можливо це частково пов’язується відносною незначною віддаленістю Батурина від Ніжина, де проводилося опитування й школярі якого часто відвідують на екскурсіях цю гетьманську столицю. Як казус можна інтерпретувати присутність серед популярних імен гетьманів України такого літературного персонажа як Тарас Бульба (8 голосів), що свідчить про сприйняття цього образу як реальної історичної особи.

Досить цікавим став результат опитування щодо приналежності до козацького роду: 46 респондентів відповіли, що вважають себе нащадками козаків, причому кілька з них заявили, що чітко знають про своє козацьке коріння. 12 осіб заперечили свою генетичну приналежність до козацтва. Решта (6 осіб) затруднилася з відповіддю. Отже, абсолютна більшість опитаних школярів переконані у своєму козацькому походженні.

Згадані цифри майже повністю корелюються з результатами питання про необхідність відродження козацьких традицій. 40 респондентів відповіли, що повністю підтримують цю ідею, а 7, що підтримують її частково. Не підтримують її – 13 осіб, а 4 – не визначилися з відповіддю.

Найбільш цікавими стали результати опитування з приводу патріотизму й здатності захистити Вітчизну в разі потреби. 53 респонденти відповіли «так», 6 – «ні», 5 – затруднилися з відповіддю. При цьому ті, хто сказали «ні», всі належали до прекрасної статі й мотивували свою відповідь тим, що не здатні тримати в руках зброю. Отже, поняття патріотизм для них міцно асоціювалося з необхідністю збройної відсічі ворогу.

Таким чином, можна зробити наступні висновки: абсолютна більшість опитаних школярів люблять свою Батьківщину, хочуть для неї блага й у разі потреби висловлюють свою готовність стати на її захист. Серед їхніх найпопулярніших героїв – козацькі ватажки, письменники та герої АТО. На жаль, робота з патріотичного виховання в більшості шкіл перебуває в занедбаному стані.

Треба врахувати ту обставину, що суспільне ставлення до козацтва в Україні є в цілому позитивним, незважаючи на регіон. Цей феномен покривав своєю діяльністю практично всю територію нашої держави (за винятком хіба що Закарпаття). Відмітимо також, що позитивне підкреслення образу козаків закріплено в нашому державному гімні: «І покажем, що ми, браття, козацького роду». Минуле козацтва стало для України однією з важливих підвалин державності. Саме тому державна влада має забезпечити всебічну підтримку діяльності дитячих організацій, що прищеплюють любов до Батьківщини, військово-патріотичних гуртків, які пропагають патріотичне виховання. Має відбуватися політика популяризації імен і справ видатних героїв нашої історії. Важливим кроком у цьому напрямку видається встановлення нового державного свята – Дня захисника України – 14 жовтня, що співпадає з Днем Покрови та базується на козацьких традиціях.

Примітки

Опубліковано: Гетьман Петро Дорошенко та його доба в Україні. – Ніжин: НДУ ім. М. Гоголя, 2015 р., с. 328 – 333.