Печатка гетьмана Петра Дорошенка

Ігор Ситий

Одним із найважливіших атрибутів Української держави XVII– XVIII ст. була державна печатка. За тогочасною термінологією вона іменувалася військовою, у самій назві відображаючи військовий характер Гетьманської держави [439]. У конституції Пилипа Орлика 1710 р. читаємо: «А тое все подписомъ руки моей власной и печатью войсковою ствержаю» [440]. Є інший переклад конституції, де печатка названа державною: «quas ipse sigillo Exercitus Zaporoviensis publico… confirmavit» («які він державною печаткою Війська Запорозького… ствердив») [441]. Іноді вживали термін «енералною восковою», як в універсалі Юрія Хмельницького від 7 лютого 1660 р. [442], або «при печати войсковой Генеральной канцелярии», як в універсалі Павла Полуботка від 8 серпня 1722 р. [443] Бунчуковий товариш Іван Забіла проілюстрував свої витяги з козацьких литописів кольоровим зображенням печатки з промовистою назвою «divina Providencia anno 1576 sigilum Ucrainie» («під Божим покровительством року 1576 печатка України») [444]. За Кирила Розумовського користувалися термінами «национальная», «национальная малороссийская» [445]. Ця еволюція термінів вказує на те, що у свідомості принаймні частини козацької старшини у середині XVIII ст., незважаючи на складні процеси українського державотворення, відбувся перелом у сприйнятті печатки вже як саме державного, а не корпоративного клейнода. В історичній літературі широко розповсюджений термін «гетьманська печатка».

Базовим працями для вивчення державної печатки є розвідки Д. Яворницького, М. Слабченко, І. Крип’якевича, О. Каменцевої, В. Фоменка, І. Ситого, О. Однороженка, Ю. Савчука [446].

Передісторія державної печатки Гетьманщини починається в останній третині XVI ст., коли козацтво сформувалося як стан, як реальна сила, з якою були змушені рахуватися правителі держав, що оточували Україну. З цього приводу В. Брехуненко пише: «Тим часом історична доля розпорядилася так, що козакам випало підважити звичну стратифікацію українського суспільства. У процесі перетворення на окремий стан козацтво, зараховуючи себе до “людей рицарських”, забажало виділення й собі місця «під сонцем»; а в середині XVII ст. таки здолало де-факто це місце здобути… Запущений з гори ще на початку 60-х рр. XVI ст. процес визнання за козацтвом статусу окремого суспільного тіла логічно вилився в запровадження реєстру. Це дало козакам точку опори у змаганнях за свою легітимізацію в становій структурі річпосполитського соціуму саме як “людей рицарських”» [447].

У 1576 р. польський король Стефан Баторій надав Війську Запорозькому печатку з гербом. Про це козацький літописець Григорій Грабянка писав так: «Сей на печати малороссийский войсковий герб, то есть воин в колпаку перекривленном, на плещах мушкет, а при боку шаблю и козацкий рог с порохом кули меющий» [448].

Дослідники зауважують відсутність зображення печатки у творі Григорія Граб’янки [449]. Якоюсь мірою цю прогалину може заповнити виявлений нами у т. зв. «Книзі Забіл» [450] малюнок гетьманської печатки, зроблений у 40-х роках XVIII ст., про який ішлося вище, з цікавим приписом: «Anno 1576: sigilum Ucraini» та коментарем: «При короле Стефане Баторіи дано гетмана Богданка й старшину оучредил меж ними и дал гетману булаву, корогов, бунчук й печат сребром войска рицер з самопалом, на голове колпак перекрывленный и рог при боку, сей гетман Крым повоевал. Году 1576». Навколо зображення, яке іконографічно подібне печаткам Івана Скоропадського та Данила Апостола, абревіатура – «П М Є Ц П В В З О С Д» [«ПЕЧАТЬ МАЛОРОССІЙСКАЯ ЄГО ЦАРСКОГО ПРЕСВЕТЛОГО ВЕЛИЧЕСТВА ВОИСКА ЗАПОРОЖСКОГО ОБОИХ СТОРОН ДНЕПРА»] [451]. Можливо, це зображення взороване з малюнка Григорія Граб’янки, адже відомо, що оригінал рукопису не зберігся, а Граб’янка був одружений із сестрою упорядника книги Івана Забіли, тож останній міг використати напрацювання родича у своїх історичних нотатках [452].

Поява козака на печатці не випадкова. Український народ під владою Польщі й Литви не мав належного захисту від нападів кримських татар, які з 1475 р. почали систематично спустошувати Україну [453]. Це й зумовило створення козацького стану – недержавних збройних сил українського народу, а польський король лише юридично затвердив існуючий факт, надавши у 1576 р. герб Війську Запорозькому – зображення козака, озброєного рушницею та шаблею.

Поява козака на печатці обумовлювалася менталітетом українського суспільства XVI–XVII ст. Як приклад наведемо міркування Мелетія Смотрицького: «Козаки, хоча і люд рицарський, однак християни і християни ортодоксальні, православні. Хто ж їх до справ віри неналежної може приневолити, адже їх церква наша руська за своїх членів має? Хіба то в церкві божій новина воїнам одиноким, ротами і полками за віру, за ім’я Христове на пролиття крові своєї і на смерть себе віддавати? І козаки також люд військовий, що в школі віри і в школі діла рицарського вихований» [454].

Підтвердження нашої думки знаходимо й у листуванні архієпископа Лазаря Барановича:

«Еще Овидій писалъ объ нихъ (козакахъ): “Где только гордый турокъ поставитъ свои великолепные ставки, тамъ черкасы обыкновенно поднимаютъ страшную бурю. Бывает, впрочемъ, и мир иногда у нихъ, но на него нельзя полагаться. Если где сегодня миръ, тамъ на утро, смотри, кровавое оружіе. Живя между непріятелями, постоянно нахожусь въ опасности… что это за народъ, что за привязчивый и едкій, у которого въ руке лукъ, сабля, самопалъ, с кемъ сдружится, за того и стоитъ. Дай богъ и намъ наследовать его, сделавши что нибудь доброе здесь еще для церкви божей… мы хотя и умираемъ, а все таки сеемъ”» [455].

І далі:

«Козакъ – сущая буря, которой и надпись такую даютъ: буре должно покоряться. Козакъ – это ветеръ въ поле; мы, рабы божіи, среди этаго ветра, подобно былинкамъ гнемся, но не ломаемся; делаемъ свое дело и чрезчуръ имъ снисходимъ» [456].

На думку Лазаря Барановича, приборкати козацьку стихію, захистити православну віру та Україну могла лише царська влада: «Одно только прибежище для бедной Руси под крильями орлиныя; под ними скорее можно укрыться, если только самопал верно поражать будетъ воровъ царскихъ» [457]. Тут маємо цікаве символічне трактування української ситуації, що знайшло своє образне втілення на печатках.

Влучну характеристику особливостей українського менталітету, що вплинули на формування сфрагістичної емблематики, дав визначний публіцист XVI ст. Станіслав Оріховський у своєму листі від 1564 р. до Яна Франціска Комендоні:

«Вітчизна моя Русь простягається над річкою Тиром… Народ той, ведучи збройну боротьбу проти своїх сусідів, волохів і татар, не займався ніколи наукою і філософією, зупинившись на освіті середньої міри – частково слов’янської, частково латинської – на такому ступені, який був необхідний для ведення служби божої і до вироблення законів» [458].

Релігійність стала домінантою українського менталітету завдяки наступному фактору:

«Україна дістала з Візантії через південних слов’ян тільки те, що могла прийняти й що мала грецька література візантійського періоду, себто замість літератури класичної Греції головне оповідання про Христа та святих, богословські статті й поучення, все те з виразним аскетичним характером….Вплив аскетичних писань на життя давньої України був величезний і всесильний» [459].

Стосовно малюнка на печатці варта уваги думка П. Саса: «Для запорожців вогнепальна зброя поставала в особливому соціокультурному вимірі. Поза своїм утилітарним призначенням – бути засобом ведення війни, вогнепальна зброя використовувалася козаками у ритуалізованих дійствах. Вона була також чутливим інструментом впливу на колективне підсвідоме, що проявлялося у спільному переживанні радості. Виконання вогнепальною зброєю такої ролі зумовлювалося як актуальною воєнною практикою – гармати і мушкети складали основу бойової міці запорозької піхоти, так і технічними її особливостями: постріл супроводжувався вражаючим ефектом – вогняним спалахом, оглушливим звуком, пороховим димом. Для запорожців вогнепальна зброя була ще й ознакою їхньої групової тотожності як військової спільноти. У цьому відношенні вона вирізняла їх від цивілізаційної моделі, яку уособлювали їхні традиційні противники – татари, головною зброєю яких виступали лук і шабля:

Татари часту стрільбу на наших звертають,

З кривавих луків зі свистом їхні стріли злітають.

Наші також з довгих рушниць по татарах стріляють,

Татари стрімголов з міста утікають [460].

У козацькому середовищі зброя вписувалася в контекст військового престижу, гідного корпоративного представництва. Козаки наділяли її магічними властивостями, ставилися до неї як до живої істоти [461]Такий архетип відбився у підписах до народних картин «Козак Мамай» – сюжет яких набув популярності в українському малярстві XVII–XIX ст.:

«Якъ извикли насъ ляхи дурити,

а надѣя певна мушкетъ сѣромаха,

та еще не заржавѣла и шабля моя сваха,

хоть уже не разъ пасокою въмилась,

да и теперь якъ бы разозлилась.

Случалось минѣ и не разъ въ степу варити пиво:

пивъ турчінъ, пивъ татаринъ, пивъ и ляхъ на диво,

то и теперъ до вражого батька валяеця въ степу

с похмѣля головъ,

костокъ мертвіхъ,

отого весѣля» [462].

Таким чином, лук дійсно у свідомості козаків ототожнювався зі Сходом, а от мушкет вважався зброєю християнською.

О. Галенко вважає, що лук та козак із мушкетом – це символіка східного походження: «Лук» служив «за головний символ козацької доблесті та лицарства – як і в османців. Отже, джерелом запозичання цього символу в лицарській козацькій ідеології була, швидше за все, Османська імперія» [463]. І далі:

«Підсумовуючи, можна ствердити, що піднесення ролі вогнепальної зброї серед козацтва стало логічним проявом загального процесу розвитку технології війни, що охопив як Схід, так і Захід. Однак малоймовірно, щоб символічне пошанування козаками рушниці брало початок з Заходу. Цьому б мала стати на перешкоді прив’язаність до старих лицарських символів консервативної шляхти Речі Посполитої, а саме до урівняння з шляхетським станом прагнуло в своїх соціальних претензіях козацтво, використовуючи шляхетських етос як взірець власних лицарських аспірацій.

Натомість успіх, з яким українські козаки скопіювали яничарську піхоту як воєнну силу, грізну власне рушницями, створив вагомі підстави піднесення рушниці до символу козацького війська і ширше – привілейованого збройного стану, чого десятиліттями добивалося козацтво. Втім, у зв’язку з недослідженістю витоків козацької геральдики залишається неясним, чи не пов’язується відома печатка Війська Запорозького – козак з мушкетом – із геральдичним колом Трансільванії, батьківщини короля Стефана Баторія, теж достатньо щільно поєднаної з османською традицією» [464].

Доречно зазначити, що і в часи Київської Русі на печатках викарбовували озброєних мечами та списами святих патронів у військових обладунках. Воїна, що тримає в руці спис і щит, бачимо на печатках князів Мстислава Володимировича, Ізяслава Ярославича, Всеволода Юрійовича, Мстислава Мстиславовича, Романа Мстиславовича, Святослава Всеволодовича [465].

Як бачимо, іконографія козацьких печаток сягає сивої давнини і вказує на те, що політична ситуація ХІ–ХІІІ ст. була багато в чому подібна XVI–XVIII ст., коли українцям-хліборобам завжди треба було тримати в руці або спис, або мушкет та вірити в заступництво вищих сил, щоб відстояти своє право на життя.

Підтвердженням опосередкованого зв’язку між козацькою і давньоруською емблематикою є наступна думка:

«Вірші на жалісний погреб» К. Саковича – твір особливий тим, що на козаків автор дивиться як на державоносну еліту і підносить, оспівує, декларує козацького вождя як правителя нації – досі так козацьких проводирів не трактували….Касіян Сакович бачить Україну як пряму спадкоємицю Київської України-Русі, вважає, що українці походять із коріння Яфета (біблійний герой, син Ноя, якому нібито віддані були північні й західні країни), вони нащадки Олега Роського і Володимира Великого….Звертання до символічної гербової спадщини Київської Русі не випадкове, бо з XVI ст. постала ідея реставрації Київської держави у творах С. Оріховського, Й. Верещинського, С. Пекалида, С. Наливайка» [466].

Але пряма екстраполяція ситуації доби Київської Русі на козацькі часи недоречна, бо багато чого просто забулося. Про це свідчать рядки з поеми Івана Домбровського «Дніпрові камені» 1619 р.: «Тож і про Кия вже майже забуто, а те, що відомо, ніч мовчазна поглинає. Ми прадідів наших забули!» [467].

Окрім того, про причини появи козацького герба можуть свідчити і наступні рядки: «Зовсім недавно, в часи П. Сагайдачного… виношувалася ідея Козацької держави з центром у Трапезунді… Практичного висліду вона не дістала, але важливим у цій ситуації було те, що сама ідея козацької держави не тільки була проголошена повторно після С. Наливайка та Й. Верещинського, які основи її виповіли ще в 1596 р., але й було вчинено практичну спробу її втілити» [468].

Слід зазначити, що реалії повсякденної боротьби за своє право на життя в оточенні агресивних сусідів зумовили створення відповідної емблематики – комбінації християнських і військових знаків (хрест, зірка, півмісяць, серце, шабля, спис, стріла, лук), які взагалі найбільш поширені у козацькій сфрагістиці [469].

Надання клейнодів узаконювало, легітимізувало владу гетьмана та підтверджувало особливий статус козацтва. З цього приводу М. Грушевський писав: «Павлюк хотів дістати від короля клейноти, щоб тим був санкціонований вчинений ним переворот і новий режим козацький» [470].

Про це свідчить і лист гетьмана Конєцпольського до брацлавського воєводи Потоцького, коли він хотів реформувати козацтво після розгрому Павлюка: «Я писав до п. воєводи брацлавського, аби армату, печать, булаву – що вони зовуть клейнотами, він їм не віддавав, а затримав до дальшого розпорядження й. королів. милости» [471].

14 (24) липня 1637 р. на козацькій раді під Боровицею, королівські комісари Адам Кисіль та Станіслав Потоцький заявили про зраду козаків королю:

«Що за таку зраду вже сам Бог кровию їх їм засуд написав, і вони ніякого милосердя і пожалування не гідні – так як в бою стратили армату, хоругви, комишини, печать, клейноти всі королями надани, – так стратили і свободи всі і наступство виборних старшин, і тепер прийшли до того, що або ім’я козацьке мусить згинути, або инший лад мусить бути… Потім старшого, котрого вони були собі настановили, видавши Павлюка, звелено положити бунчуки, булаву, печать, так само всім полковникам, які були при нім, а скинувши їх, визначено їм нових полковників; нарешті прочитано їм списані їх обов’язки, що вони мали підтвердити присягою, і вони все те покірно вчинили» [472].

Цікавий момент. Свою присягу козаки скріпили печаткою: «Дали ми се письмо – сей кривавий обов’язок наш, за печатю військовою і підписом писаря військового» [473]. Зрозуміло, чому свій підпис поставив Богдан Хмельницький, на той час виконуючий обов’язки писаря, бо Павлюк і полковники були позбавлені влади, а нового гетьмана ще не було. А ось печатка? Її ж поклали до ніг комісарів! Виходить, що печатку одразу ж після ритуального покладання повернули писарю, аби узаконити присягу.

Про вагомість печатки свідчить також пункт Зборівської угоди порядком: гетьман війська Запорозького має зладити поіменний реєстр всіх вписаних в козацтво за підписом руки своєї й печатю військовою» [474]. На Корсунській раді королівський посол Станіслав Беньовський вимагав, щоб Семен Глухівський негайно повернув печатку і віддав її Павлу Тетері. На це претендент на гетьманську булаву заявив: «…коли у Війську Запорозькому щось зміниться і виникне незичливість до природного володаря, тоді я не хочу знати не тільки печатку, а й України» [475].

Гетьман Юрій Хмельницький у своїх статтях 1659 р. вимагав, щоби без відома гетьмана, без його грамоти з військовою печаткою «никто-бы от Его величества из Войск Запорожских в милость царскую принимаем не был» [476].

Найдавнішою з військових печаток є печатка від 15 вересні 1592 р., діаметром 27 мм. Вона має коловий напис: « + КОПИЯ ВОИСКА ЗАПОРОЗЬСКОГО». По центру, у щиті зображений в анфас козак, озброєний шаблею турецького типу, лівою рукою він тримає рушницю. Одяг козака складається з жупана, пояса, круглої шапки з конусоподібним верхом і чобіт [477]. Наявна реконструкція печатки викликає недовіру: чи правильно О. Однороженко прочитав зображення? Адже має з цим проблеми, що сам і визнає [478]. Питання було б зняте після публікації світлини печатки. П. Сас вважає, що згадана печатка тотожна печатці Григорія Лободи 1595 р. [479]

Відомі зображення цієї печатки на документах 1595–1596 рр. Утрачена вона була у червні 1596 р. [480] А в серпні цього ж року з’явилася нова печатка гетьмана Гната Василевича, яка була в обігу до 1603 р., а можливо, й до 1609 р. [481] Після цього року жодних документів, засвідчених військовою печаткою, дослідниками ще не виявлено.

У фондах Чернігівського обласного історичного музею імені В. В. Тарновського (ЧОІМ) зберігається універсал 1603 р. Гаврила Крутневича, з цією печаткою. Печатка кругла, діаметр 28 мм, паперово-воскова, вміщена на звороті першого аркуша, відбиток зроблено через вирізаний з другого аркуша клаптик паперу у вигляді прямокутника. Зображення: козак у довгому жупані і круглій шапці, на правому боці – у широких піхвах шабля, на правому плечі тримає рушницю. Між двома колами йде напис: « + КОПИЯ ВОИСКА ЗАПОРОЗКОГО» [482].

Мал. 1	Мал. 2

З 1621 по 1638 рр. запорожці користувалися печаткою з модифікованим зображенням та легендою: « * ВОИСКА ЗАПОРОЗКОГО КОПИЯ», діаметром 31 мм (мал.1). На цій печатці вперше зображений козак, що крокує [483]. Вона була втрачена внаслідок поразки козацького повстання 1637–1638 рр. Печаткою користувалися гетьмани Яків Бородавка (1621), Петро Сагайдачний (1622), Богдан Конша (1623), Михайло Дорошенко (1623, 1626), Іван Сулима (1628), Іван Петражицький (1632), Андрій Гаврилович (1632, 1633), Ілляш Караїмович (1638) [484].

На жаль, ми не маємо реального відбитка печатки 1576 р. Серед українських істориків побутує думка, що в цьому випадку маємо справу з легендою, яка була створена козацьким літописцем Григорієм Граб’янкою [485]. П. Сас спростовує припущення І. Крип’якевича, що козаки могли мати печатку ще до реєстрового набору 1578 р., і датує найбільш ранню печатку 1592 р. [486] Від себе додамо, що цю версію підкріплюють наші спостереження щодо іконографії малюнка печатки: порохівниця та шапка зі шликом з’явились тільки у XVII ст., козак зображується на печатках XVI ст. у статичній позі повернутий уліво, на печатках же першої половини XVII ст. (Михайла Дорошенка, Петра Сагайдачного, Богдана Хмельницького) козак рухається і повернутий вправо. Фактично Граб’янка описав сучасну йому гетьманську печатку, будучи впевненим, що такою вона була і за часів Стефана Баторія.

Відоме з літератури зображення військової печатки 1576 р. вважаємо, слідом за М. Слабченком [487], фальсифікатом ХІХ ст.

Початок справжньої історії державної печатки Гетьманщини пов’язуємо з ім’ям Богдана Хмельницького як фундатора Української держави. Ось як козацькі літописці трактували появу печатки Богдана Хмельницького, описуючи події 27 вересня 1648 р.:

«Егда же козакы корысти от имении неисчетних лядских, а татарове во плен многих взяша, собра Хмелницкий первейших полководцов Герасима Чорноту, Максима Кривоноса, Калину, Остапа Воронченка, Лободу, Бурляя, Полкожуха, Небабу, Нечая, Тишу и все тии настояху з отселе озмет честь и именование гетманское, Хмелницкий он же еще не хотяше, но токмо взять печать козацкую, на ней же бе написан з мечем на бедре, а самопал на плещах воин» [488].

І далі:

«…а до себе взял токмо печать козацкую, которою дал король Баторий в року 1576 Войску Запорожскому, на ней же бе написан молодец з мечем при бедре, а самопал на плещах, на глове колпак перекривлений» [489].

Саме при Богдані Хмельницькому державна печатка набула свого завершеного вигляду (іконографія малюнка, форма, напис), який потім змінювався лише в деталях. За Богдана Хмельницького склалася класична композиція малюнка – в центрі печатки вміщувалось зображення козака в довгому жупані, крокуючого вправо, обличчям у профіль, з вусами, на лівому плечі у нього рушниця, а на лівому боці висить шабля, права рука спирається в бік, на голові убір із заломленим верхом.

Політична нерозбірливість претендентів на гетьманську булаву в часи Руїни призводила до спроб взагалі відмовитися від традиційної символіки військової печатки. Наприклад, гетьман Петро Суховієнко користувався печаткою із зображенням лука та стріл [490]. Т. Чухліб так описує історію цієї печатки:

«У процесі спілкування представників козацького посольства (серпень 1668 р. – І. С.) з татарським урядом молодий запорозький писар так сподобався Аділ-Гірею, що той запропонував стати йому гетьманом України під протекторатом Кримського ханату, а також дав Суховієнку дублікат власної печатки, на якій було зображено «лук з двома стрілами… Першим кроком П. Суховієнка в ранзі “запорозького” гетьмана стало звернення до свого візаві (П. Дорошенка. – І. С.)… Цей лист був скріплений подарованою Суховієнку ханською печаткою, що переконливо засвідчувала його васальне становище…

П. Дорошенко заборонив козакам піддаватися П. Суховію. Більшість полковників його в цьому підтримали. Вони навіть вимагали негайно скликати «Чорну» раду, на якій би швидко «поламали своїми мушкетами стріли Суховієнка»…В результаті цієї поразки лівобережні полки, які були під владою «татарського» гетьмана, знову перейшли до П. Дорошенка. Окрім того, козаки Дорошенка захопили канцелярію Суховієнка разом з архівом, печаткою, прапорами, литаврами й бубнами, які були привезені до Чигирина» [491].

На відміну від Суховієнка, Петро Дорошенко дотримувався спадку Богдана Хмельницького. На його печатці зображений козак без вусів, що крокує вправо, на лівому плечі він тримає рушницю, на лівому боці висить шабля, права рука спирається в бік, голова у профіль, порохівниця відсутня, по колу напис: « + ПЕЧАТЬ*ВОСКА*ЄГОКО*МИ*ЗАПОРОЗКОГО», діаметр 43 мм [492]. Звертає на себе увагу простота, більше того, певна суворість іконографії козака. Характерною деталлю цієї печатки є грубезні чоботи на високих підборах. Ні до, ні після такого натуралізму у зображенні чобіт на ногах козака не спостерігається. Як правило, взуття подається досить схематично. Іноді навіть важко уявити його тип та фасон (мал. 2). Порівняння печаток Петра Дорошенка та Михайла Дорошенка засвідчує як спільні риси так і відмінні. Спільне – кругла форма, короткий напис великими кириличними літерами, простота іконографії постаті козака, це прикладні паперово-воскові печатки. Відмінне – у Петра збільшився розмір печатки, у написі з’явився титул сюзерена, його початок позначений хрестом, зникло архаїчне слово «КОПИЯ» (старий відповідник слова «ПЕЧАТЬ»).

Наприкінці зауважимо, що офіційне скасування державної печатки Гетьманщини було здійснене указом Катерини ІІ від 23 лютого 1766 р., яким запроваджувалася нова печатка ІІ Малоросійської колегії із зображенням герба Російської імперії та гербів українських князівств [493], хоча стару печатку, де-факто зустрічаємо ще на документах 1767 р. [494]

Примітки

439. Універсали Павла Полуботка (1722–1723) / Упор. В. Ринсевич. – К.: НТШ, 2008 – С. 58-59; Яковлева Т. Руїна Гетьманщини: Від Переяславської ради-2 до Андрусівської угоди (1659– 1667 рр.) / Пер. з рос. Л. Білик. – К.: Вид-во Соломії Павличко «Основа», 2003. – С. 39.

440. Універсали Івана Мазепи (1687–1709). – Част. ІІ. – С. 647; Горєлов М., Моця О., Рафальський О. Цивілізаційна історія України. – К.: ТОВ УВПК ЕксОБ., 2005. – С. 599-600.

441. Україна – Швеція: На перехресті історії (XVII–XVIII століття): Каталог міжнародної виставки / Упор. Ю. Савчук. – К.: Такі справи, 2008. – С. 189, 191.

442. Універсали українських гетьманів від Івана Виговського до Івана Самойловича (1657– 1687) / Упор. І. Бутич, В. Ринсевич, І. Тесленко. – Київ; Львів: НТШ, 2004. – С. 143.

443. Універсали Павла Полуботка… – С. 84.

444. Ситий І. Книги Забіл (1671–1745) // Сіверянський літопис. – 1999. – № 1. – С. 116; Ситий І. До питання про великий герб України //Сіверянський літопис. – 2006. – № 1. – С. 109–110. Репліку цього зображення див.: Hryhorij Hrabjanka’s. The Great War of Bohdan Xmel’nyc’kyj / Григорія Грабянки Действия презельной брани Богдана Хмелницкого. – Distributed by Harvard University Press for the Ukrainian Research Institute of Harvard University / Український науковий інститут Гарвардського університету, 1990. – V. 9 / Т. 9. – P/С. 14.

445. Ситий І. Гетьманські печатки //Слава українського козацтва /Упор. Кот С., Кардаш П. – Київ; Мельбурн: Фортуна, 1999. – С. 115; Ситий І. Гетьманські та козацькі печатки (українська сфрагістика) //Україна – козацька держава / Упор. В. Недяк. – К.: Емма, 2004. – С. 546–553; Ситий І. Гетьманські універсали й печатки у збірці Чернігівського історичного музею ім. В. В. Тарновського // Пам’ятки України. – 2001. – № 1–2. – С. 148–154; Ситий І. Клейноди останнього українського гетьмана // Знак. – 2001. – Ч. 24 (жовтень). – С. 8–9; Ситий І. Невідомі печатки Івана Скоропадського та Кирила Розумовського // Знак. – 1998. – Ч. 15 (березень). – С. 3.

446. Яворницький Д. Історія запорізьких козаків: У 3 т. – К.: Наукова думка, 1990, 1993; Слабченко М. Материалы по малорусской сфрагистике. – Одесса. – Б. д. – 16 с.; Крип’якевич І. З козацької сфрагістики // 3аписки наукового товариства ім. Шевченка (ЗНТШ). – Львів, 1917. – Т. 123–124. – С. 1–16; Каменцева Е. Две украинские печати XVIII в. из собрания ГИМ // Нумизматика и сфрагистика. – К.: Ін-т історії АН УРСР, 1963. – Вып. 1. – С. 203–205; Фоменко В. Військові печатки запорожців // Історичні джерела та їх використання. – К.: Наукова думка, 1972. – Вип. 7. – С. 152–160; Ситий І. Гетьманські універсали й печатки у збірці Чернігівського історичного музею ім. В. В. Тарновського; Ситий І. Державна печатка Гетьманщини доби Івана Мазепи // Сіверянський літопис. – 2009. – № 4. – С. 3–14; Однороженко О. Українські державні, земельні та міські печатки козацької доби (кінець XVI–XVIII ст.) – Харків: Просвіта, 2003. – 218 с.; Савчук Ю. Невідома матриця печатки Війська Запорозького Низового зі збірки відділу нумізматики Державного історичного музею у Москві // Terra cossаcorum: Студії з давньої і нової історії України. Науковий збірник на пошану доктора історичних наук, професора Валерія Степанкова. – К.: Ін-т історії України НАН України, 2007. – С. 317–335.

447. Брехуненко В. Московська експансія і Переяславська Рада 1654 року. – К.: Ін-т укр. археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України, 2005. – С. 140, 146.

448. Грабянка Г. Действия презелной и от начала поляков крвавшой небывалой брани Богдана Хмелницкого с поляки… 1710. – К., 1854.- С. XXIV. Іоаникій Галятовський порівнював ковпак з перевернутими та потопленими козаками турецькими галерами, а також з захопленими містами: «на кшталт колпака перекривленого тыи м ста перекривляют» (Иоанникий Галятовский. Скарбница потребная. – Новгород-С верский, 1676. – Арк. 2 нн. зв.).

449. Гавриленко В. Українська сфрагістика. Питання предмета та історіографії. – К.: Наукова думка, 1977. – С. 34.

450. Чернігівський обласний історичний музей ім. В. В. Тарновського (далі – ЧОIМ). – Інв. № Ал 14. – Арк. 9.

451. Тут і далі написи на печатках передаємо у спрощеному вигляді, мовою, наближеною до тогочасної ділової.

452. Ситий І. Книги Забіл (1671–1745) // Сіверянський літопис. – 1999. – № 1. – С. 119. Київський історик А. Бовгиря заперечує авторство Г. Граб’янки.

453. Кримський А. Твори: У 5-ти т. – К.: Наукова думка, 1973. – Т. 4: Сходознавство. – С. 408.

454. Шевчук В. Муза роксоланська: Українська література XVI–XVIII століть: У 2 кн. Книга перша: Ренесанс. Раннє бароко. – К.: Либідь, 2004. – С. 245.

455. Письма преосвященного Лазаря Барановича с примечаниями. – Чернигов: В типографии Ильинского монастыря, 1865. – С. 50, 52.

456. Там само. – С. 53.

457. Там само. – С. 65.

458. Шевчук В. Муза роксоланська… – С. 44.

459. Там само. – С. 41.

460. Сас П. «Мушкет-сіромаха» і «шабля сваха»: Соціально-психологічні установки, соціокультурні орієнтації та моделі поведінки запорозьких козаків (80-ті рр. XVI – початок XVII ст.) // Соціум. Альманах соціальної історії. – Вип. 1. – К.: Інститут історії України НАН України, 2002. – С.74-75.

461. Тоїчкін Д. Козацька шабля XVII–XVIII ст.: Історико-зброєзнавче дослідження / Інститут історії України НАН України. – К.: ВД «Стилос», 2007. – С. 167.

462. Сас П. «Мушкет-сіромаха» і «шабля сваха»… – С. 76.

463. Галенко О. Лук та рушниця в лицарський символіці українського козацтва: парадокси козацької ідеології і проблема східного впливу // Mediaevalia Ucrainica: ментальність та історія ідей. – К.: Критика, 1998. – Т. 5. – С. 106.

464. Там само. – С. 110.

465. Ситий І. Князівська булла XI ст. // Сіверянський літопис. – 2010. – № 6. – С. 9–10; його ж. Печатка Святослава Ярославича // Скарбниця української культури: Збірник наукових праць. – Вип. 13. – Чернігів: Видавництво Чернігівського ЦНТЕІ. – 2011. – С. 103–104; Літопис Руський / Пер. Л. Махновець. – К.: Дніпро, 1989. – Мал. 118, 179, 180, 183, 288, 516, 498, 502, 515; Князівські печатки сформувалися під впливом відповідних візантійських. Схожі процеси відбувалися й у Західній Європі: «Совершенно случайно 27 мая 1653 года один каменщик, расчищавший место для фундамента новой постройки в окраинной части квартала Сен-Брио города Турне, что на правом берегу Эско, откопал кошель с сотней золотых монет чеканки времени императоров Восточной Римской империи, начиная с Феодосия II (408–450) до Зенона (476–491). Здесь же были обнаружены куски шелковой ткани, золотые нити, оружие, драгоценные украшения, изделия из золота: маленькие пчелы, украшенные гранатами. Найден был также скелет мужчины ростом не менее 180 см, носившего на пальце кольцо с именной печатью, где значилось “КОРОЛЬ ХИЛЬДЕРИК”….Эти столетия перехода от античности к средневековью, рассматривавшиеся долгое время как период варварства, но представляющие все более свидетельств присутствия романских традиций, то подкрепляется обширной аргументацией… и привлекает аргументы, почерпнутые из области культуры, права и даже политики. К примеру, хотя на кольце Хильдерика выбито его имя, которое звучит по-варварски, оно же связывает его с титулом “король”, который в V веке обозначал лицо, возглавляющее союзную армию, то есть армию варваров, заключившую соглашение о переходе под власть Рима. Отметим, что хотя король на печати носит длинные волосы, ниспадающие косичками на плечи, что роднит его с “волосатыми королями” древних франков, на груди и плечах у него – панцирь и палудамент – одеяние римских военачальников… С 29 мая 801 года он именовал себя в официальных документах “Его Августейшая Светлость Карл, коронованный Богом, Великий и Миролюбивый Император, правящий Римской Империей, и милостью Божиею Король Франков и Лангобардов”. Он немедленно приказал чеканить свое изображение на монетах, как когда-то Константин, с лавровым венком на голове и в великолепном плаще, и так же, как Константин, взял за правило ставить на некоторые из своих документов печать в виде буллы с изображением ворот Рима и надписью: “ОБНОВЛЕНИЕ РИМСКОЙ ИМПЕРИИ”» (Лебек С. Происхождение франков. V–IX века. 1. Новая история средневековой Франции. – М.: Интрада, 1993. – С. 7, 9, 278. Виділено нами. – І. С.). Наведена цитата є яскравим зразком використання даних сфрагістики для широких історичних узагальнень, вказує на спорідненість процесів розвитку печаток на теренах Європи, як на її Заході так і Сході.

З часів Київської Русі Чернігівщина була провідником іноземних сфрагістичних традицій, про що свідчать дослідження сучасних істориків: «Нам здається, що князь, значна частина правління якого пройшла у причорноморський Тмутаракані, міг перебувати під безпосереднім впливом візантійських сфрагістичних традицій, а, отже, і його печатка мала б раніше від інших руських набути рис, які поширилися у Русі тільки у другій половині XI ст. Більше того, – чи не слугував Мстислав Володимирович за одного з посередників у передачі традицій візантійських булл на Русь?» (Плахонін А. Давноруська провінційна династія в світлі сфрагістичних джерел (Ігор Ярославич та його нащадки) // Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії та методики: Збірка наукових праць та спогадів. – № 6 (7): У 2 част. – Частина 1. – К.: Ін-т історії НАН України, 2001. – С. 138).

466. Шевчук В. Муза роксоланська… – С. 227, 292.

467. Там само. – С. 265.

468. Там само. – С. 287.

469. Замлинський В., Дмитрієнко М. Геральдика України // Україна. – 1992. – № 14. – С. 2.

470. Грушевський М. Історія України-Русі: В 11 т., 12 кн. / Редкол.: П. С. Сохань (голова) та ін. – К.: Наукова думка, 1995. – Т. 8. – Ч. І: Роки 1626–1638. – С. 257.

471. Там само. – С. 273.

472. Там само.

473. Там само. – С. 275.

474. Там само. – С. 215.

475. Яковлева Т. Руїна Гетьманщини: Від Переяславської ради-2 до Андрусівської угоди (1659– 1667 рр.). – С. 233.

476. Бантыш-Каменский Д. История Малой России: В 3 частях. – К., 1903. – С. 233.

477. Однороженко О. «Divina providencia anno 1576: sigilum Ucrainia»: Баторієва легенда і початки державної геральдики Війська Запорозького Низового // Матерали міжнародної науково-практичної конференції «Сучасні проблеми в дослідженні історії запорозького козацтва» 11–12 жовтня 2007 р. – Запоріжжя, 2007. – С. 125, 132–133.

478. Однороженко О. Сотенні і міські печатки Лівобережної України XVIII ст. Печатки козацької старшини 2-ї пол. XVII–XVIII ст. // Слов’янський мілітарний альманах. – Полтава, 2001. – Травень. – С. 41.

479. Сас П. Герб Війська Запорозького: із минулого у сучасне. – К.: Ін-т історії України, 2010. – С. 84.

480. Там само. – С. 87.

481. Там само. – С. 96.

482. ЧОІМ. – Інв. № Ал 638/1. – Арк. 2; Ситий І. Сфрагістичні дослідження О. Лазаревського // Лазаревський Олександр Матвійович. 1834–1902: Доповіді та матеріали науково- практичної конференції «Українська археографія: проблеми і перспективи», присвяченої 160-річчю від дня народження О. М. Лазаревського. 20–22 жовтня 1994 р. Київ-Чернігів. – Вип. 1. – Київ: КДУ: Інститут журналістики, 2003. – С. 58–60.

483. Сас П. Герб Війська Запорозького…. – С. 96-97.

484. Там само. – С. 96.

485. Модзалевский В., Нарбут Г. До питання про державний герб України //Наше минуле. – 1918. – Ч. 1. – С. 123.

486. Сас П. Герб Війська Запорозького…. – С. 82..

487. Слабченко М. Материалы по малорусской сфрагистике. – Одесса, б.д. – С. 11-12. В. Гавриленко припускає, що перші печатки у козаків з’явилися ще перед 1576 р. (Гавриленко В. Печатка з написом «копия» у системі комунікаційних координат козацької сфрагістики // Сфрагістичний щорічник. – К.: НАН України, Ін-т української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського, Ін-т спеціальних історичних досліджень Музею Шереметьєвих, 2012. – Вип. ІІІ. – С. 157).

488. ЧОIМ. – Інв. № Ал 341. – Арк. 16.

489. Грабянка Г. Действия презелной и от начала поляков крвавшой небывалой брани Богдана Хмелницкого с поляки… 1710. – К., 1854. – С. 58.

490. Прокопович В. «Печать малороссийская»: Сфрагістичні етюди // ЗНТШ. – Париж, Нью- Йорк, 1954. – Т. 163. – С. 91.

491. Чухліб Т. Гетьмани і монархи. Українська держава в міжнародних відносинах 1648– 1714 рр. – Київ; Нью-Йорк: Ін-т історії НАН України, 2003. – С. 193-194; Прокопович В. «Печать малороссийская»: Сфрагістичні етюди. – С. 91.

492. Крип’якевич І. З козацької сфрагістики. – Мал. 5; Ситий І. Гетьманські та козацькі печатки (українська сфрагістика) // Україна – козацька держава / Упор. В. Недяк. – К.: Емма, 2004.

493. Дракохруст Е. К истории войсковых печатей Левобережной Украины XVII–ХVІІІ вв. // Нумизматический сборник. – М., 1971. – Ч. IV. – Вып. V. – С. 15; Державний архів Чернігівської області. – Ф. 675. – Оп. 1. – Спр. 13. – Арк. 1.

494. Ситий І. Клейноди останнього українського гетьмана // Знак. – 2001. – Ч. 24 (жовтень). – С. 8–9.

Опубліковано: Гетьман Петро Дорошенко та його доба в Україні. – Ніжин: НДУ ім. М. Гоголя, 2015 р., с. 223 – 237.