Мотанка, як сакральний символ
української духовності

Анастасія Стахурська

З давніх-давен інтерес до забутих сторінок української культури та побуту був досить великим. Але найбільше він зріс за останні десятиліття. Проголошення незалежності у 1991 році, відродження національних традицій привели до надпотужного інтересу до історії нашого народу, забутих сторінок його побуту та культури. Серед численних малюнків та сувенірів, що передаються українцям бійцям, що воюють на Донбасі, останнім часом широко почали з’являтись ляльки-мотанки та інші українські обереги-сувеніри, про які більшість нашого народу вже забула. Це є зовсім не випадковим, а цілком закономірним явищем, бо створювати нормальне майбутнє народу неможливо без вивчення і відтворення його коріння. «Не росте дерево без коріння, а народ без свого минулого» – так каже народна мудрість.

Вдосконалення обрядoвості неможливе без розвитку її символів. Символи – одиниці національні, вони творять таємничу мову смислів, не зрозумілу для представників інших культур, є виразником особливостей національного світосприйняття. Опанування символічної мови дозволяє зробити крок до розуміння ментальності народу. Лялька-мотанка не тільки постає українським символом, кожна частина цієї речі є символічною [723].

На сьогодні, мотанка стала дуже популярною, хоча приблизно майже ціле століття була забутою. Нині в Україні багато майстринь, які виготовляють ці ляльки, а чи задумуються вони про символічний характер цього оберега? Ще з давніх-давен мотанка стала невід’ємним атрибутом української родини. Мистецтво її створення передавалось з покоління в покоління, від матері до доньки. Тому вважалося, що лялька-мотанка є посередником між минулим і сучасним. Кожна жінка знала про символічність мотанки і дотримувалася всіх правил коли її виготовляла.

Лялька-мотанка – українська народна лялька, символ жіночої мудрості, родинний оберіг. Вона постає символом матері-прародительниці, берегинею роду, могутній талісман і символ вічності життя, втілення віри в добро та захист від злих сил. Перевага жіночих образів над чоловічими здавна пов’язана з уявленням про богиню родючості. Образ молодої дівчини, не жінки, характерний для слов’ян не тільки щодо родючості, а й взагалі життя. Богиня родючості у словенців та українців «Донда» означає кукла. Нині цю ляльку охоче купують в майстринь, як сувенір. Але краще виготовляти її власноруч – тоді вона зберігає позитивну енергетику свого творця і є справжнім сімейним оберегом. Кожна лялечка була індивідуальним витвором майстра, несхожим на інших ляльок. Цю традицію на мою думку потрібно зберегти, бо кожна сучасна дівчина зможе виготовити мотанку. Її потрібно виготовляти цілком відразу, а не відкладати на інший день. Бо вважалося, що зроблене вдруге перекреслює те, що створене вперше, й таким чином оберіг втрачає свою силу. Не можна було мотати ляльку оберіг вночі, коли відьми та русалки виходять на прогулянку. До речі, робити ляльку-мотанку як оберіг треба було тільки в «хороший» період (краще взимку). Невдалим часом були свята й вихідні дні, а також середа та п’ятниця (в ці дні займатися рукоділлям вважалося за гріх). Для виготовлення мотанки-оберегу брали клаптики ношеного одягу, до того ж «щасливого» – того, який носили в найкращі періоди життя, не затьмареного ні бідами, ні хворобами чи бідністю, ви чи ваші родичі [724]. Мотанка повинна робитися з любов’ю, наповнюватися теплом рук і серця, що дійсно надає їй певного сакрального змісту. Вона повинна отримати ймення, так закладено з давніх часів, тоді вона обдарує свого хазяїна позитивною енергією.

Єдиною об’ємною деталлю ляльки є голова, виготовлення якої – найважливіший момент. Для цього можуть бути використаними як намотані шматки тканини, що є символом плинності життя та руху, так і горішок – символ мудрості, або зернятка пшениці – символ життя і небуття. Адже коли зерно «ховають», воно оживає, проростає і знову розпочинає одвічний коловорот життя [725].

Обличчя як такого у мотанки немає, воно досить символічне. Ця традиція теж перекочувала до нас від давніх слов’ян. Слов’яни були впевнені: лялькам оберегам не можна малювати обличчя тому, що через очі ляльки в її господаря може вселитися злий дух. Для того, щоб наділити мотанку великою магічною силою, на її обличчі нитками чи стрічками виплітали кольоровий хрест – давній могутній символ Сонця. Хрест – то символ життя, а життя неможливе без Сонця. Це споконвічний символ нашого життєдайного світила! Бог – це світло, а тому Сонце є символом Бога. З давніх-давен Сонце вважалося центром світу та джерелом життя, символізувало небесну духовність. Його культ був всесвітнім. А священним знаком Сонця з незапам’ятних часів був хрест! До речі, його можна побачити, якщо, дивлячись на Сонце, примружити очі. Певно, тому християнський хрест, дуже схожий на прадавній язичницький символ, так добре вкоренився на Русі. Конотація хреста широка – від означення життя, щастя, енергії, сонця до християнського символу космічного Христа і розп’яття Ісуса. Хрест символізує стародавні уявлення людини про навколишній простір, мир, де відлік йде від людини, зовні, в «всі чотири сторони», навколишньої людини з усіх чотирьох сторін. На користь цього говорять вирази: «навколо» (навколо), «на всі чотири сторони» (тобто в простір взагалі), «околиці» (місцевість навколо) і т. д. Дуже багато повір’їв пов’язано з перехрестями шляхів. Хрест – символ вибору шляху, дороги; символ перетину двох протилежностей, злиття їх в місці перетину. Хрест – один з найстародавніших символів людства, використовуються в безлічі релігій, але найчастіше його пов’язують з християнством. Часто хрест означає розділення миру на чотири елементи (воду, вогонь, повітря і землю), або як ділення на божественне (вертикальна лінія) і земне (горизонтальна лінія). Існують і інші варіанти хреста, як, скандинавський, коптський, хрест св. Петра (перевернутий) [726].

О. Найден описує, як виготовляли мотанку: «Береться клапоть білої тканини або хустка, начиняється ганчір’ям і зав’язується вузлом. Виходить голова – єдина об’ємна частина ляльки. Потім голова перев’язується нитками в такий спосіб, що там, де має бути обличчя утворюється хрест [727]. За повір’ям, хрест вишивали на голівці ляльки для того, щоб в тільце не потрапила нечиста сила. Тоді мотанка буде безпечною і оберігатиме свого власника. Подібний хрест, тільки навкіс, є на обличчях ритуальних ляльок з гірських місцевостей Грузії та Таджикистану. Ляльки поблизу Канева, Переяслава-Хмельницького, Драбова, Золотоноші, Решетилівки на Полтавщині мають на обличчі хрести, набрані із чорних ниток; трохи нижче по Дніпру, у районі Чигирина та Кременчука, хрести набираються з кольорових ниток у такий спосіб, що посередині, на розхресті, утворюється квадрат чи ромб. Хрест, як символ, означає життя (походить від солярного знаку, символу Сонця), рух Сонця по небосхилу. Коло – річний шлях Землі навколо Сонця. Найвища точка у колі символізує день зимового сонцестояння, нижня точка – день літнього сонцестояння. Звідси права та ліва точки – дні весняного та осіннього рівнодення. Чотири сектори – чотири пори року, чотири сторони світу, чотири стихії – вода, вогонь, повітря і земля. Або як поділ на божественне (вертикальна смуга) і земне (горизонтальна смуга). Та головне – спосіб творення і внутрішня основа ляльки. Має вузловий характер і робиться шляхом зав`язування і намотування шматочків тканини без допомоги голки. Ось чому лялька має назву ’’мотанка’’» [728].

Мотанка від язичників успадкувала не тільки хрест, але і всю соляну символіку. Немає сумніву в тому, що Трипільська цивілізація розвинула символіку. Найбільш архаїчними знаками були сонячні символи (соляні), які мали тісний зв’язок із календарем. Схід та захід Сонця, поховання зерна в землю (засів) і його воскресіння (проростання) навесні дали початок уявленню про безкінечне повернення, перевтілення, вічність життя. Всі ці знання були відображені в символіці. Закодовані у мистецьких творах та фольклорних текстах символи відображають міфологічні і поетичні уявлення наших пращурів про космос як упорядкований світовий устрій – світо-лад.

Спіраль – це один з найдревніших символів вдячності й безконечності буття, символ родючості й нового народження у всіх народів Землі. Спіраль – це і символ Ріки життя, у якій пливуть люди, народи, в якій з’єднуються Мікрокосм окремої людської долі й Макрокосмосом цілого Всесвіту. Вже зараз вчені прийшли до висновку, що спіраль – це схематичний образ власне самої еволюції Всесвіту, динамічний аспект буття, який відображає водночас плинність і вічність. Вона й донині використовується при виготовленні ляльки-мотанки [729].

Лялька повинна бути одягнена у світлу вишиту сорочечку, під’юпник (або нижня спідничка т. зв. галька) і запаску. Всі елементи одягу є оберегами: спідниця символізує землю, сорочка позначає три часи – минулий, теперішній і майбутній; обов’язковими атрибутами є вишиванка та намисто, які уособлюють достаток. Також повинен бути головний убір – очіпок, стрічка чи хустка – що символізує зв’язок з небом. Символічним є те, що лялька-мотанка не шиється, а робиться лише за допомогою ниток, стрічок, шляхом намотування. Її назва споріднена зі словом «мотати», а процес виготовлення називається «кутанням», адже творимо її шляхом намотування шматочків тканини, ніби, кутаємо дитину в одіж. Оскільки лялька – мотанка символізує долю людини, то на ній не повинно бути вузликів, бо «вузол» утвориться на долі. Проте деякі майстрині вважають, що коли зав’язати вузлик і загадати бажання , то воно обов’язково збудеться. І ще ні в якому разі не можна нічого пришивати до ляльки. Кількість зав’язаних вузлів теж має своє значення, вважається, що число повинне бути непарним. Кольори при виготовленні мотанки теж мають своє значення. Якщо лялька робиться на добробут та здоров’я родини – для одягу підбираються червоно-зелені відтінки, для успіху в фінансових справах – зелені та золотисті, для щастя у коханні чи подружньому житті – червоні, рожеві, помаранчеві кольори, для успіху в творчості – блакитні. І, звісно, велику силу має вишивка, особливо, якщо це вишивка старовинна, яка несе в собі древню символіку і позитивну енергію багатьох поколінь. Потужну захисну силу мають ляльки, виготовлені з натурального конопляного полотна – це універсальний родинний оберіг від нещастя і хвороб [730].

Колись жінка виготовляла ляльку лише за певної потреби та з різними побажаннями: на щасливу долю, на успіх і здоров’я, чи просячи у вищих сил дощу, гарної днини, добрих новин. Українська лялька була лікарем. Коли недужала дитина, мати змотувала ляльку з тієї трави, яка допоможе при хворобі, й клали її під подушку або прикріплювали до хворого місця, сподіваючись, що мотанка перенесе на себе недугу. Опісля ляльку спалювали, аби разом з нею згоріли всі недуги. Якщо писанкою «викочували» хворобу, то ляльку виготовляли, коли треба було про щось попросити. Перед заміжжям мати власноруч виготовляла й дарувала донці мотанку як символ жіночої мудрості. Майстрині вважають, що найважливіше віддати ляльку в добрі руки, бо це ніби ти віддаєш частинку своєї душі [731].

Отже, коли виготовлялася мотанка, використовувалися різні символи. В давній період мотанка здебільшого використовувалася, як обрядова лялька. Тому трипільська і слов’янська ляльки мали своє тлумачення символів, потім ці символи при виготовленні мотанки були запозичені християнами, але вони вже мають зовсім інше тлумачення. Сучасні ляльки запозичують цю символіку, але здебільшого іде змішування, і ніхто не приділяє увагу значенню. Коли починаєш займатися якоюсь справою, а зокрема виготовленням ляльки-мотанки, то достеменно потрібно знати її символіку, адже не правильно виготовлена мотанка може принести не добробут, а шкоду. Є майстрині, які зображують обличчя, або щось пришивають, а це постає найбільшою помилкою. Не потрібно з мотанки робити дизайнерську ляльку, яку в свою чергу називати мотанкою, нехай вона залишиться просто новим винайденням сучасної ляльки. А щоб виготовляти мотанки потрібно звертатися і до їх історії.

Історія та культура кожного народу самобутні, не дивлячись на те, скільки б не було сказано про «загальні закони цивілізаційного розвитку світу». Написання історії кожного народу є процес складання малюнку з різнокольорових фігурок і, поки у той малюнок не буде покладено останню фігурку, доти не буде цільної історії кожного народу. Ми випустили в історії нашого народу цілий пласт самобутньої культури наших оберегів, серед яких центральне місце займає українська мотанка. Українські дослідники оберегів та ляльки-мотанки останнього часу виявили своєрідний парадокс, коли лідерство у вивченні даних проблем ведуть зарубіжні вчені української діаспори і не тільки. Це потрібно терміново виправити і повернути пальму першості у вивченні цих проблем в Україну, змусити наш народ відчути гордість за свою історію та культуру. Десь інтуїтивно кращі представники нашого народу це вже відчули, воюючи за нашу свободу на сході України, а тепер весь народ повинен це побачити у наших наукових та історико-культурних надбаннях сучасності. І це дуже потрібно не тільки нам, але й нашим дітям, онукам та правнукам.

Примітки

723. Орлова Т. Символи та образи крізь віки // Народне мистецтво. – 2000. – №1 – 2. – С. 39.

724. : [Електронний ресурс].

725. Кабабчук О. Ляльковий дивосвіт Ярослави Сенюк // Каменяр. – 2013. – №1 – 2. – С. 14–18.

726. : [Електронний ресурс].

727. Найден О. Народна іграшка: традиції, образні особливості // Позакласний час. – 2009. – С. 103-106.

728. Найден О С.Українська народна іграшка: Історія. Семантика. Образна своєрідність. Функціональні особливості. – Київ, 1999. – 120 с.

729. Маховська С. Міфологічна семантика традиційної народної іграшки // Наукові виклади. – 2009. – №1 – С. 66–69.

730. : [Електронний ресурс].

731. Друктейніте Ю. Ляльки-мотанки з Барселонською пропискою // Фокус. – 2015. – січень. – С. 15–17.

Опубліковано: Гетьман Петро Дорошенко та його доба в Україні. – Ніжин: НДУ ім. М. Гоголя, 2015 р., с. 298 – 304.