Повсякденне життя козацької еліти
крізь призму матеріального світу

Наталя Пільтяй

У своїй основі побут усіх верств українського народу в ХVІІ – ХVІІІ ст. був схожим. Різниця в обставинах життя залежала лише від заможності. У цей час старшина Гетьманщини перетворюється із просто заможного козацького стану в еліту українського суспільства, яка стала активно прилучатися до європейської культурної спадщини, запозичуючи новомодні тендеції не лише в побуті, а й у способі життя, манерах, поведінці. Дана стаття є спробою дослідити деякі аспекти побутового життя відомої родини Гетьманщини – Самойловичів, виходячи із її смаків, станових уподобань, ціннісних орієнтирів, проаналізувавши певні прояви внутрішнього світу української еліти в ХVІІ – ХVІІІ ст.

Одним із цінних джерел для дослідження побуту старшини зазначеного періоду є “Описъ движимого имущества, принадлежавшего малороссійскому гетману Ивану Самойловичу и его сыновьямъ, Григорію и Якову” [705]. Він дає багатий, цікавий та різноманітний матеріал для характеристики приватного життя родини Самойловичів. Деякі аспекти побутового життя козацької старшини розкриваються у працях Лазаревського О. (“Гетманские дома в Глухове”) [706], Марковича Я. (“Дневные записки малороссийского подскарбия генерального Якова Марковича”) [707]. Даній проблематиці присвячені праці Пляшко Л., Гуржія О., Кривошеї В., Панашенко В. та інших.

У червні 1672 р. на раді в Козачій Діброві гетьманом був обраний Іван Самойлович, що з 1669 р. мав ранг генерального судді та входив до числа опозиційних гетьману Дем’яну Многогрішному старшин. За його гетьманування на Лівобережжі відродилися й почали розвиватися економіка й культура, розпочалось коштовне муроване будівництво, зокрема, і в столиці – Батурині.

Для себе І. Самойлович споруджує в Батурині “новий двір” з “кам’яними палатами”. Там знаходилися державний військовий скарб та його особисті численні статки, які після усунення І. Самойловича від влади були розділені навпіл між царською та гетьманською казною [708]. Про це помістя побіжно згадує наступник, гетьман І. Мазепа, в своєму листі до В. Голіцина, скаржачись у 1688 р. на крадіжку цінностей з Самойловичового спадку: “обретается та поклажа в новом дворе в полатах каменных…” [709]. Пізніше, в 1690 р. було складено “Опис”.

Взагалі у другій половині ХVІІ – першій половині ХVІІІ ст. більшість родин козацької старшини проживали не в палацах, а в просторих дерев’яних будинках, на зразок звичайної сільської хати, розділеної сіньми на дві половини, які мали по 4 – 5 кімнат, а господарські приміщення знаходилися в окремих будівлях [710].

На жаль, немає відомостей про зовнішній вигляд будинку І. Самойловича в Батурині, але під час археологічних досліджень території Цитаделі (“Литовського Замку”) в 1995 р. були виявлені залишки гетьманського будинку, який у часи гетьманування І. Мазепи зазнав перепланування і добудови. Будинок був дерев’яним, площею 11 х 20 м. До споруди можна було потрапити через парадний ганок, а з нього можна було перейти до передпокою, доволі великого приміщення площею 4 х 7 м. У ньому знаходилися одні двері до кімнати з кахляною піччю, інші – до великої зали площею аж 5 х 18, 5 м. Ця кімната мала значну довжину і, певно, поділялася на кілька зон, але під час археологічного дослідження такий поділ зафіксувати не вдалося через стан збереженості культурного шару [711].

Збереглися дані про гетьманські будинки гетьманів Івана Скоропадського та Данила Апостола в Глухові. Так у І. Скоропадського “жилище состояло изъ трехъ особыхъ строеній, изъ которыхъ каждое заключало въ себе две большія комнаты, разделенныя сенями. …Отдельно срубленные две избы соединяются между собою сенями, при чем в этихъ избахъ иногда отгораживаются особыя отделенія, называемыя комнатами” [712]. Д. Апостол мав дерев’яний одноповерховий будинок, у якому налічувалося 23 приміщення: світлиці 3, світелки 3, кімнати 3, сіни 2, сінці 6, сінечки 2, кам’яниця 1, склеп кам’яний 1, комірка 1, лазня 1 [713].

Щодо внутрішнього вигляду кімнат будинку І. Самойловича в Батурині та їх інтер’єру, то згаданий “Опис…” дає відомості про деякі меблі, та й то не всі. Вигляд кімнат знову ж таки згадуються в описах будинків гетьманів І. Скоропадського та Д. Апостола: “светлица жъ съ комнатою соснового лесу”, “в ней печъ кафлевая белая…, окна красные, въ нихъ окончены стекляные въ дереве зъ затворами, на крючкахъ железныхъ, дверъ соснового лесу…” [714].

Загалом інтер’єр кімнат будинку І. Самойловича не вражав надзвичайною пишністю, але мав естетичний вигляд завдяки різноманітним прикрасам. Безперечно, серед оздоб помешкання на перший план виходять килими та “коври” – їх було дуже багато, різних сортів та різної цінності: дешевими застилали поміст, дорогими – столи та лави. Що ж до їх кількості, то у гетьмана лише в одній скрині було “9 ковров, 9 килимов турецькіх”. “Стены… коврами и килимами обита…, 3 ковра турецкихъ… у переднихъ дверей зъ одной стороны килимецъ литовской”. Столи покривали сукном, оббивали “кожею золоченою”, або ж застеляли різними скатертинами, яких опис наводить багато: полотняні білі, ткані позолотою та смугасті. Лави покривалися сукном “краснимъ” або “полавочным килимъ литовськім”, а в скринях було багато “полавочнихъ суконъ” зелених, блакитних та інших.

На початку ХVІІІ ст. до внутрішньої обстановки будинків почали входити стільці з поручнями, оббиті шкірою, плахтою чи кольоровою тканиною. У І. Самойловича було “трое кресли”, “одно стуло обито сукномъ лазуревимъ”, “стулъ повитъ кожею золоченною”, а у його синів “креслы поволочены кожею” та “двое кресли обити, немецкими набивными шкурами”.

Внутрішній декор доповнювали настінні годинники. Вони були різних типів та розмірів. Поруч з малими срібними годинниками у гетьмана Самойловича були великі настінні з боєм та без нього. У Якова Самойловича з 35 великих годинників одні “часы столовые медные золоченые” були 7 фунтів вагою, а другі – залізні – 25 фунтів. А у Івана Самойловича “часи железные боевые съ однимъ колоколомъ, у техъ часовъ кругъ медной, подписано золотомъ слова польскіе, на кругу на верху 2 баранца медные жъ, а весомъ тыи часы 13 ф.” [715]. Світлиці прикрашалися портретами осіб із родини власника: “местъ писаны по отласу золотомъ и съ красками, гербъ Семена Самойловича, около гербовъ слова имя его Семонова”.

До предметів інтер’єру можна віднести ікони та підсвічники. В “покоевой светлице” гетьмана було 8 ікон, в “столовой светлице” – 13, а в “нижней задней палате” – 10. Вони були в простих дерев’яних і різьблених позолочених рамах, написані на різних матеріалах: дереві, мідних пластинах і тканинах: атласі, камці, кіндяку (паперова тканина – зазвичай червоного або жовтого кольору). Навіть у Григорія Самойловича був “образъ Спасовъ, выбиванъ на камене”. Освітлювали покої свічками, які стояли в “шандалах” (свічниках). Свічки були переважно з воску або лою, домашнього виготовлення. Також їх розмальовували фарбами та оздоблювали золотом. Свічники були на одну свічку – “одиночныя” або ж на декілька – “шандалъ тройной”; їх вішали на стіну або ставили на столах. Вони були як з простих металів, так і з коштовних – з срібла та “шандалъ на персоне человечой, золоченъ местами и росписанъ красками…” [716]. Кімнати прикрашали і фігурками з коштовних матеріалів: “сова серебряная вызолочена”, “журавль золоченъ местами, стоит на одной ноге, около ноги змея серебряная золоченая, въ другой ноге яблоко” та кораблі з коштовних металів: “…золоченой сплошъ, на немъ на верху персуна человеческая зъ крилами, въ рукахъ держить колцо да перо незолоченое…” [717].

У другій половині ХVІІ ст. особливого розмаху серед козацької старшини набули прийоми. Майже щотижня запрошувалися звані гості на публічні бенкети з приводу “вошестя на престол” нового царя, виборів гетьмана, полковника, одержання царських чи гетьманських пожалувань, релігійних свят, тощо. У зв’язку з цим кожна родина дбала про наявність відповідної для її рангу кількості та якості посуду. Його виготовляли переважно із срібла, що вважалося атрибутом знатності та добробуту. Так у переліку срібного та позолоченого посуду І. Самойловича значиться 77 кубків, 60 кружок, 196 достаканів, 10 солонок, 3 горщики, 46 тарелей, 60 тарілок, 181 ложка [718]. Існували окремі чарки для меду і вина, яких у гетьманському господарстві налічувалося 26 та 11 відповідно. Деякі чарки мали форму тварин чи міфічних істот: “кубок – кот”, сова, кораблик, “единорогъ зъ раковиною”, “кубокъ конь, на коне парсуна человечья въ шляпе, въ одной руке держить палашъ, въ другой ложку”. Опис майна синів Самойловича – Григорія та Якова – фіксує серед їх майна лише 92 та 46 ложок, 14 та 12 кружок, 22 та 34 кубки відповідно [719]. Також вироби із срібла були у списку приданого, яке повинен був повернути зять І. Самойловича Федір Шереметьєв у зв’язку з смертю дружини Параски: це 100 фунтів (45, 3 кг) срібного посуду.

Про те, з якою ретельністю і дбайливістю перераховуються вироби із срібла, свідчить про особливе значення, що надавалось всім цим предметам у побутовому житті, і про те, наскільки важливими вони були у старшинському побуті не лише в практичному їх використанні, а й як атрибут розкоші, що підтверджувало привілейоване становище в суспільстві.

Відомо, що важливе місце в побуті української еліти у ХVІІ – початку ХVІІІ ст. мали тканини. Це були дорогі, в більшості імпортного виробництва “матеріи”, оскільки козацькі полковники і гетьмани носили одяг з тканин, якими користувалася знать Західної Європи [720]. До таких відносились блакитний або зелений французький штофи, різнобарвні парчові тканини, прикрашені позолотою та срібною сіткою або “пестрою корункою”, “попелясті” та “понсові” люстрини (блискуча тоненька вовняна або паперова тканина), “матеріи перевень” або “бруссель” та інші. Характерною рисою була барвистість, яскравість та різноманітність кольорів; чорне або сіре траплялося рідко. Тканини були одноколірні або ж оздоблені тканим орнаментом, а іноді і гаптованим золотом, сріблом та шовком.

Так в “Описі” згадується багато сортів шовку, який використовували для пошиття одягу. Найдорожчими були об’ярь (товста шовкова тканина, заткана хвилястим сріблом або золотим орнаментом), ізорбаф (золотна або срібна тканина з орнаментом срібним золотим та шовковим, відома також під назвою парча), отлас, алтабас (різновид парчі, шовкова тканина з орнаментом або фоном з позолочених або посрібнених ниток). Дешевші – камка, тафта, байберек, мухоярь та інші. У великому вжитку був оксамит: з нього шили одежу, ним обшивали піхви для зброї, подушки для сідла, накривали лави, оббивали меблі та ін. Часто використовували таку тканину як полотно. Воно було з орнаментом – смугами, картами або “вибійчасте”, та найчастіше просто біле чи фарбоване (“крашенина”).

Розкішний, пошитий з імпортних модних тканин, оздоблений дорогим хутром, із золотою або срібною фурнітурою, одяг займав одне із центральних місць у шкалі матеріальних цінностей українсько еліти. В цьому неважко переконатися, переглянувши лише список одягу, яке отримала у придане Параска Самойлович. Він включав в себе 8 шуб, серед яких були “белая, опушена бобромъ”, “алтабасная золотая, мехъ соболій”, “обьяръ красная, мехъ горностаевой”, “обьръ серебряная, мехъ собольи” та інші. Серед приданого було також декілька “ рубашекъ золотомъ шитыхъ”, “шестнадцать сорочекъ” та зроблених із різних дорогих тканин 8 “телогрей” та інші.

Загалом гардероб родини Самойловичів вражав своєю розкішністю та кількістю. У ньому було одних тільки чоловічих та жіночих шуб з дорогих тканин та хутра понад 50: “шуба соболя пластинчетая, подъ бархатомъ желтого цвету, въ круги снурокъ сканой золотной…”, або ж “шуба рисья червья подъ бархатомъ лимонного цвету, на ней запони золотіе, въ запонахъ 60 камней яхонтовихъ и изумруднихъ, да 12 пугвицъ съ финифю, въ нихъ 84 каменя изумрудоихъ и яхонтовихъ, въ круги снурокъ золотной” та інші. Крім шуб в “Описі” зустрічаються ферезії (довгий приталений плащ з широкими рукавами, облямований хутром та прикрашений петлицями) “соболья пластинчатая подъ бархатомъ алымъ двоеморковимъ, по бархату трави (тобто вишивка) золотые… 3 запони золотіе, въ нихъ 42 камени изумрудовъ и яхонтовъ, да 16 камней изумрудовихъ въ золоте да 4 каменя алмазовъ въ золоте” [721]. Також були кунтуші. Їх шили з об’ярі, отласу, оксамиту, алтабасу, та з позолочних чи посрібнених тканин. Із кольорів найчастіше переважав червоний в різних тонах, зелений та жовтий, а гудзики до них пришивали срібні та золочені, мідні та дерев’яні, які були обшиті шовковими, срібними та золотими ланцюгами.

Великої уваги надавали також коштовним жіночим прикрасам: намисту, сережкам, перстням хрестикам, ланцюжкам, тощо. Так І. Самойлович, видаючи свою доньку Параску заміж, у придане дав: “место жемчужное о пяти монистахъ въ 55 нитей большего, средняго и меньшаго жемчуга… нить мелкаго жемчуга мерою 2 арш., вторая нить мелкаго жемчуга впол-два аршина; 25 жемчужинъ среднихъ на нитке; 82 жемчужины бурминскія” та інших [722].

Отже, висвітливши лише деякі аспекти побутового життя відомої родини Самойловичів, можемо зробити висновок, що повсякденне життя козацької старшини грунтувалося на етнічних традиціях української народності, але разом з тим мало свої особливості. Даючи характеристику матеріального забезпечення цієї знатної сім’ї можна стверджувати, що далеко не вся козацька старшина мала змогу так жити: у заможної людини того часу було менше коштовних речей, простіша обстановка, але тип життя, його характер був такий самий, відрізняючись лише по кількості, а не якості.

Примітки

705. Опись движимого имущества, принадлежавшего малороссійскому гетману Ивану Самойловичу и его сыновьямъ, Григорію и Якову // Опись Русская историческая библіотека издаваемая Археографическою комиссіею. – С.-Пб. – 1884. – Т. 8, – С. 949 – 1204.

706. Лазаревский О. Гетманские дома в Глухове // Киевская старина. – 1898. – Том LХ. – Январь. – С. 160 – 166.

707. Маркович Я. Дневные записки малороссийского подскарбия генерального Якова Марковича. – М., 1859. – Т. І. – 263 с.

708. Величко С. Літопис / Переклав з книжної української мови Шевчук В. – К., 1991. – Т. 2. – 642 с. – С. 361-362.

709. Листи Івана Мазепи. 1687 – 1691 / Упорядник та автор передмови Станіс-лавський В. – К., 2002. – Т. І. – 480 с. – С. 146-147.

710. Панашенко В. В. Соціальна еліта Гетьманищини (друга половина ХVІІ – ХVІІІ ст.). – К., 1995.- 214 с. – С. 146.

711. Ситий Ю., Васюта О. Науковий звіт про археологічні дослідження в охоронних зонах Державного історико-культурного заповідника “Гетьманська столиця” в смт. Батурин, Бахмацького р-ну, Чернігівської області в 2005 р. // Науковий звіт Інституту археології НАН України. – Чернігів, 2006. – Т. І. – 240 с. – С. 11-13.

712. Лазаревский О. Гетманские дома в Глухове… – С. 164.

713. Описаніе именій, принадлежащих гетману Даніилу Апостолу // Матеріалы для отечественной исторіи. Изд. М. Судієнко. – Отд. 3. – К., 1853. – С. 3.

714. Лазаревский О. Гетманские дома в Глухове… – С. 161.

715. Опись движимого имущества принадлежавшего малороссійскому гетману Ивану Самойловичу… – С. 1061.

716. Там само. – С. 1004.

717. Там само. – С. 997.

718. Російський Державний Архів Давніх Актів. Ф. 229, Оп. 2, Д. 60. Арк. 9 зв.

719. Там само. – Арк. 10-11.

720. Білан М. С., Стельмащук Г. Г. Український стрій. – Львів, 2000. – 328 с. – С. 43.

721. Опись движимого имущества, принадлежавшего малороссійскому гетману Ивану Самойловичу… – С. 1090.

722. Востоков А. Приданое П. И. Шереметевой // Киевская старина. – 1888. – Том ХХІІ. – № 8 (август). – С. 45.

Опубліковано: Гетьман Петро Дорошенко та його доба в Україні. – Ніжин: НДУ ім. М. Гоголя, 2015 р., с. 291 – 297.