До питання про чисельність
московських військ, що брали участь
у російсько-українській війні 1668 р.
Ігор Ігнатенко
Тема повстання І. Брюховецького та наступної за цим війни, ніколи не була топовою ні у вітчизняній, ні в російській історіографії. Певно причиною такої незацікавленості стала неоднозначність результатів цієї війни, така свого роду «недовойованість». Сьогодні на часі неупереджений розгляд цієї теми. Про масштаб і напруженість війни 1668 р. можна скласти певне уявлення за даними про кількість військ, втягнених збройний конфлікт, та втрати сторін.Дана стаття є спробою автора вирахувати чисельність та склад Московського війська залученого у згаданій війні, за опублікованими джерелами.
Питання про розміщення військових російських залог у містах – фортецях України, від часів Богдана Хмельницького, було одним з головних і найбільш дражливих, у відносинах між Московщиною та Військом Запорізьким. Виказуючи лояльність Москві, переможець змагання за гетьманську булаву – І. Брюховецький погодився на влаштування московських гарнізонів не тільки в Києві, а й у важливіших містах України. Так у статтях, поданих гетьманською делегацією у Малоросійський приказ у 1665 р., зазначалася потреба у 8 300 ратних людей. В другому списку приведена ще більша кількість московських військах – 11 500 чоловік. Як зазначив гетьман – ратним людям у такій кількості бути в Малоросійських городах «добро и неприятелю страшно и оборонно» [320]. Цар Олексій Михайлович відкоригував ці цифри в бік зменшення чисельності (7 600 чоловік), та збільшення їх концентрації . В указі керуючому Малоросійським Приказом боярину Петру Салтикову, від 20 вересня 1665 р. зазначалися лише чотири українські міста, до яких мали бути відправлені війська до Богоявлення 1665 р. [321]
За твердженням Бантиш-Каменського, у 1667 р., після підписання Андрусівського миру з Польщею, на зимові квартири в Україні залишено 10 тисяч російського війська. Що, певно, перевищувало звичайну чисельність залог і призвело до появи різних негативних чуток [322]. Зазвичай, московські війська «годовали» на службі в Україні – тобто відбували річний термін гарнізонної служби, однак ротація часто затримувалася, позачергова служба вдалині від дому, скудне харчування призводило до масового дезертирства. Московські ратні люди тікали з українських міст не тільки поодинці, але й цілими загонами, що також значно послаблювало гарнізони. З джерел відома чисельність багатьох московських залог на Україні напередодні повстання І. Брюховецького.
В Києві у березні 1668 р. на службі перебували:
I. рейтарські полки:
1. Тимофія Тургенєва – 279 чоловік;
2. Гаврила Подимова – 350 чоловік;
II. солдатські полки:
1. Андрія Гамолтона 272 чоловік;
2. Якова Фанголстена 241 чоловік;
III. прикази московських стрільців:
1. Андрія Бестужева 428 чоловік;
2. Івана Лопатіна 430 чоловік;
3. Афанасія Левшина 601 чоловік;
IV. приказ київських жилих стрільців майора Єрмогена Чертовського 479 чоловік.
Усього 3 509 чоловік [323].
У Гадячі в січні 1668 р. із відписки воєводи Євсевія Огарьова відомо, що на той момент у його полку перебувало: дворян та дітей боярських путивльців і чернігівців 109 чоловік, рейтарських «начальних людей» – 27, рейтар – 23 чоловіки, солдатського строю полку графа Дирикова – 29 командного складу та 173 солдати, полку Миколая Балка 10 чоловік командного складу і 278 солдатів. Усього всіх чинів 649 чоловік. Протягом попереднього 1667 р. зі служби з Гадяча втекло: 233 дворян та дітей боярських чоловіки путивльців і чернігівців, 308 чоловік рейтар, 467 чоловік солдатів, усього 1008 осіб. Також не прибули до Гадяча на службу путивльців, чернігівців і козаків 33, рейтарів 535, солдатів 147 чоловік. Усього за нарядом не прибуло 715 чоловік [324]
У Чернігові в 1668 р. у облозі на Верхньому Замку з воєводою А. Толстим опинилося біля 700 государевих ратних людей – солдатів і стрільців [325].
В Ніжині у 1668 р. в облозі з воєводою І. Ржевським перебували стрільці два з трьох жилих Ніжинських приказів – голів Михайла Поляновського і Бориса Глібова, приказ Павла Глібова під час облоги Ніжина знаходився в іншому місті, ймовірно в Чернігові. Штатна чисельність кожного з цих приказів мала складати 500 чоловік, але в реальності була значно меншою – після закінчення бойових дій, в травні 1669 р., чисельність «осадних сидільців» цих приказів складала 430 чоловік, 1075 стрільців втекло в різний час. В облозі у Ніжині також перебував невеликий загін московських стрільців приказу Василя Тригубова [326] та окремі групи інших служилих людей: 13 севських козаків, 7 севських козаків-вестовщиків, 8 путивльських пушкарів, 5 київських рейтарів полку Скаржинського (жителів Кротояка), 2 гулящих людей, які служили разом з ратними людьми [327]. Загальна чисельність гарнізону була близькою до 500 чоловік.
До Глухова в вересні 1667 р. мали прибути на зміну 500 драгунів з Севського уїзду, ще стільки ж мали бути наготові для наступної зміни, однак в реальності прибуло лише 350 чоловік. 8 лютого 1668 р. воєвода Кологривов сповіщав Шеремєтєва, що в нього в Глухові з налічувалося ратних людей 341 чоловік. За відписками воєводи П. В. Шереметєва із Глухова надіслано в інші малоросійські міста до воєвод: у Батурин 60 драгунів, у Прилуки, Лубни, Сосницю по 30 драгунів [328].
В Стародубі на початку лютого 1668 р. з воєводою Ігнатом Волконським перебувало біля 250 російських ратних людей. 50 стрільців, що прийшли до Стародубу із Брянська на зміну, козацький полковник не пропустив у місто [329].
В Сосниці у 1668 р. татари взяли в полон 200 чоловік руських людей, що певно складали місцевий гарнізон [330].
В Острі на момент початку повстання залога складала біля 120 чоловік [331]. В Миргороді на 19 січня 1668 р. з воєводою Михайлом Приклонським було тільки 35 солдатів [332]
В Батурині на ту ж дату, з воєводою Тимофієм Клокачовим, було усього 30 путивльських стрільців та 30 севських драгунів. У Прилуках та містечках Прилуцького полку з воєводою Кирилом Загряжським на 23 січня 1668 р. числилося московських ратних людей: 2 поручики, 63 солдати і драгуни двох змін, протягом січня збігло 46 чоловік [333].
Певно такий же неповний склад мали залоги інших міст, згадки про які датовані більш раннім часом: у 1664 р. в Охтирці було 80 московських рейтарів і солдатів, в Полтаві у 1665 р. – 14 урядників та 160 чоловік солдатів і стрільців [334].
За орієнтовними підрахунками чисельність гарнізонний військ в містах Українського Лівобережжя на початку 1668 року наближалася до зазначених царським указом 7 тисяч ратних людей. Ці цифри також показують наскільки було розпорошеним московське військо напередодні повстання І. Брюховецького. В ряді випадків рішення про створення гарнізонів приймали самі воєводи вже існуючих гарнізонів, як це було з Остром, замок якого був самовільно захопленим за наказом П. Шереметєва, оскільки «поляки, зрадники черкаси і татари хотіли прийти ізгоном в Остер, взяти його і засісти» [335]. Такі дії, спрямовані на покращення харчового забезпечення московитів і збагачення їхніх командирів, послабили їхні позиції, що дало змогу козакам майже без втрат ліквідувати переважну частину російських гарнізонів.
Про початок повстання на Лівобережній Україні в Москві дізналися 16 лютого 1668 р. Царський уряд відреагував на цю подію миттєво, того ж дня був виданий наказ – «по тим вістям» [336] направити на повсталу Гетьманщину війська з трьох напрямів: Севського, Білгородського і Смоленського, причому війська мали рухатися двома ешелонами. Того ж дня цар призначив командуючих армією Севського напрямку – боярина і воєводу князя Юрія Олексійовича Долгорукова, його товаришами стали окольничі і воєводи: князь Петро Олексійович Долгоруков та Осип Іванович Сукін, при них наказано бути дякам: Афанасію Зикову та Тимофію Безсонову [337].
Збори цього війська мали проходити в м. Бельові, 19 лютого цар відправив туди товариша Ю. О. Долгорукого – окольничого і воєводу П. О. Долгорукого і дяка Т. Безсонова з передовими людьми. Їм було наказано, прийшовши до Бельова, зібратися з ратними людьми, призначеними до складу з’єднання П. О. Долгорукого, та відразу йти на Севськ, а далі на територію Гетьманщини, де вони мають шукати «изменников – черкас… там над ними промышляти сколко милосердый Бог помощи подаст». Боярин же і воєвода Ю. О. Долгоруков з товаришами, мали йти з Москви до Бельова, де відбувалися збори основного війська, пізніше [338].
17 лютого «по Черкаським вістям… проти зрадника Івашки Брюховецького і черкас», цар призначив воєвод для Білгородського полку, ними стали: боярин князь Григорій Григорович Ромодановський та стольник Петро Дмитрієв син Скуратов. Наступного дня воєводи були у руки Государевої і вирушили до місця призначення, куди прибули лише в березні. Г. Г. Ромодановському було наказано, не гаючи часу, йти в Білгород, прийшовши туди, зібратися з ратними людьми і йти в малоросійські городи на Брюховецького і черкас та промишляти над ними. Водночас, поки збиратимуться війська Білгородського розрядного полку, не чекаючи приїзду Г. Г. Ромодановського, білгородський воєвода окольничий князь Юрій Нікітіч Борятинський із загонами, які були у нього в розпорядженні в Білгороді, мав йти на повсталих черкас під Полтаву [339]
18 лютого 1668 р. до Києва «на виручку від зрадників-черкас», цар направив військо зі Смоленщини. Його очолили стольники і воєводи: князь Костянтин княж Осипов син Щербатов та Іван Петров син Лихарєв. Після збору ратних людей в Смоленську, це з’єднання мало йти на Стародуб, а звідти на «черкаські городи» та на допомогу Києву, «дивлячись по вістям» [340].
Розглянемо склад і чисельність вищезазначених армій. Білгородський полк (Білгородський розрядний полк) – являв собою не звичайний підрозділ, а військове з’єднання, що гуртувало всі збройні сили Білгородської лінії – укріпрайону на півдні Московщини. Цей полк був заснований у 1658 р. і включав, як підрозділи людей полкової служби – тобто польову армію, так і людей городової служби – гарнізонні війська. У 1668 р. до Білгородського полку, входили також три черкаські полки, але судячи з розпису, вони не брали участь в московському поході на Україну. Відомо, що частина з цих козаків перейшла на бік Брюховецького, решта ж, на думку московських урядників, була ненадійною. Розпис Білгородського полку, був зроблений на початку 1668 р., ще до приїзду новопризначеного білгородського воєводи Г. Г. Ромодановського, показав такий склад з’єднання:
До сотні при окольничому і воєводі князі Ю. М. Борятинському (гвардія) взято з рейтарських і копейних полків 41 чоловік.
I. Рейтари:
1. полк Михайла Гонта – 940 чол.
2. полк Григорія Полтєва – 908 чол.
3. полк Федора Вормзера 724 чол.
4. полк Дениса Фанвісіна 840 чол.
5. полк Агана Гуліца – 710 чол.
6. полк Франциска Ульфа – 1158 чол.
7. полк Петра Скаржинського 1014 чол.
II. Копейщики:
1. полк Івана Саса – 946 чол.
2. копейного полку шквадрона рейтарів Єремія Марлета – 543 усього копейщиків і рейтар 7798 чол.
III.Драгуни:
1. полк Севських драгунів – 444 чол.
2. полк Любима Везевського – 764 чол.
IV. Донських, яїцьких та орішківських козаків та новохрещених – 279 чол.
V. Пішого строю солдати:
1. полк Якова Леслі – 994 чол.
2. полк Самійла Вестова – 998 чол.
3. полк Крестьяна Любенова – 952 чол.
4. полк Агана Фанзагера – 946 чол.
5. Усердський солдатський полк – 669 чол.
VI. Приказ стрільців Івана Волкова – 962 чол.
Усього копейщиків, рейтарів, драгунів, солдат і донських козаків полкової служби, без черкасів (так зазначено в розписі) – 14 506 чол. [341] На відміну від попередніх розписів Білгородського полку, тепер в складі його польової частини не зазначені «люди сотенної служби» – дворяни і діти боярські, можливо це пов’язано із доукомплектацією ними рейтарських полків.
Севська армія. 1 березня 1668 р. думний дяк Дементій Башмаков на «постельном крылце» царських палат оголосив для присутніх там стольників, стряпчих і московських дворян, «государев указ» про мобілізацію війська для походу проти черкас [342]. Згідно цього документу, стольники, стряпчі і московські дворяни і жильці, чиї вотчини і помістя розташовувались в заоцьких містах, мали збиратися на службу в м. Бельов, де було призначене місце збору ратним людям. Згадані заоцькі поміщики та інші ратні люди мали «стати» у повному складі у Бельові на 8 березня [343].
Для перепису прибулих до місця збору стольників, стряпчих і Московських дворян, жильців і всяких ратних людей – «хто якого числа прийде на государеву службу в Бельов», був направлений з Москви думний дворянин Іван Іванович Баклановський та таємних справ дяк Федор Михайлов. Заоцьким вотчинникам і поміщикам цар заборонив повертатися в Москву і жити там до царського указу та бути готовими рушити на Севськ по зимовому шляху. Командуючий цим військом Ю. О. Долгорукий з товаришами отримав наказ не йти з Москви до весни, до більших вістей [344]. 19 квітня 1668 р. цар замінив командуючого цією армією, замість Ю. О. Долгорукого, головним воєводою був призначений боярин князю Григорій Семенович Куракін [345]
За царським наказом у «полку» Ю. О. Долгорукого на службі наказано бути государеву двору: стольникам, стряпчим, московським дворянам, жильцям, дворянам і дітям боярським різних городів, полковникам рейтарським з рейтарами, стрілецьким головам 9-ти приказів, і всяких чинів ратним людям [346]. В наказі перераховані назви стрілецьких приказів, призначених для походу на Брюховецького, по іменам їхніх голів:
1. Богдана Кліментьєва сина Пижова; (у 1650-1670 рр. чисельність приказу коливалася від 446 до 800 чоловік) [347].
2. Микифора Іванова сина Колобова; (у 1671 р. – 900 чоловік) [348].
3. Тимофія Матвієва сина Полтєва.
4. Івана Васильєва сина Жидовинова.
5. Івана Дмитрієва сина Зубова; (в 1657 р. в приказі числилося 439 чоловік) [349].
6. Григорія Власьєва сина Остафьєва;
7. Єрмоли Михайлова сина Баскакова (в приказі 7 сотень) [350].
8. Федора Полуєхтова сина Наришкіна.
9. Матвія Микифорова сина Спиридонова.
Загальна чисельність стрільців у вказаних приказах, ймовірно, складала біля 5000 – 6000 чоловік.
Окрім стрільців до складу цієї армії входили виборні солдатські полки [351]. 25 червня 1668 р. під Глуховом в них за списками було:
Перший виборний полк Агея Шепелєва – 3062 чоловіки [352]
Другий виборний полк Матвія Кровкова –2844 солдати і урядники [353]
В Севську, до війська, яке прийшло з Бельова мав приєднатися Севський приказний полк, це з’єднання було створене за зразком Білгородського полку, воно забезпечувало охорону південно-західного кордону Московщини. Чисельність Севського полку відома на більш пізній період – 1677 р., коли він у складі війська Г. Г. Ромодановського взяв участь в поході проти турків. На той момент в полку числилося 5229 чоловік [354]. Ймовірно, кількість ратних людей під час «черкаського походу 1668 року» була близькою до вищезазначеної цифри. За структурою Севський полк повторював Білгородський полк, до його складу входили рейтарські, драгунські і солдатські полки польової армії, та городові війська. Певно, два рейтарські полки – Степана Зубова і Федора Зикова, розбиті під Гайвороном у вересні 1668 р., також входили до складу Севського полку [355]
Отож можна припустити, що загальна чисельність Севського війська складала біля 20 000 чоловік.
У складі Смоленського з’єднання К. Щербатова – наказано бути лучанам, торопчанам, шляхті Смоленська і Білої та рейтарам. Після збору ратних людей в Смоленську, з’єднання К. Щербатова мало йти на Стародуб, а звідти на «черкаські городи» та на допомогу Києву, «дивлячись по вістям». Однак йому не вдалося пройти до Києва, і з’єднання зупинилося в Почепі [356]. На нашу думку, дещо пізніше цей загін діяв з боку Брянська в напрямку Новгорода-Сіверського. Автор не знайшов даних про чисельність з’єднання, але, зважаючи на його допоміжну функцію і обмежену базу набору ратних людей, можна припустити, що цей загін навряд чи перевищував за чисельністю залогу Києва, тобто мав у складі до 3 тисяч ратних людей.
Документи сповіщають також про інші підрозділи московського війська, що брали участь в «черкаської кампанії 1668 року» і понесли бойові втрати. Вони могли входити до складу гарнізонних військ розквартированих на Україні або Смоленського з’єднання.
Приказ Московських стрільців Луки Івановича Грамотіна В лютому 1668 р. під час кампанії проти Брюховецького попав у полон, звільнений весною 1669 р. і знову на чолі приказу (в 1659 р. – 4 сотники і 678 стрільців) [357]
Приказ Московських стрільців Артемона Сергійовича Матвєєва – тисячний приказ, з 1660-х рр. рідко лишав Москву, в боях з козаками Брюховецького в 1668 р. загинуло 26 стрільців приказу і 3 пропали безвісті [358].
Приказ Московських стрільців Аврама Нікітіча Лопухіна. З походу проти Брюховецького не повернулося більше 20 стрільців, вдовам яких була виплачена компенсація в розмірі 1, 5 рублі на чоловіка [359].
Мобілізація основних московських сил завершилася лише в червні 1668 р., найбільшим гальмом в їх зборі були місницькі рахунки командуючих арміями, та їх заступників. Приблизно наприкінці літа 1668 р. московська армія, що брала участь в бойових діях проти повсталої Лівобережної України, мала досягти піку своєї чисельності, що могла складати біля 45 тисяч чоловік. Ця цифра менша приведеної у вересні 1668 р. ченцем Київського Кирилівського монастиря, який стверджував, що за словами полоненого німця, у війську Г. Ромодановського під час облоги Чернігова було 60 тисяч війська [360], та набагато менша вказаної М. Гвинтовкою і В. Многогрішним в посольському приказі, про 300-тисячне військо Г. Г. Ромодановського. Саме так оцінювали чисельність московського війська в жовтні 1668 р. у містечку Басані місцеві міщани і козаки [361]. Незважаючи на заниження суб’єктивного сприйняття чисельності московської армії, вона за чисельністю і якістю переважала ті сили, які могли їм протиставити Лівобережні козацькі полки. Отож вкладання миру на умовах Глухівських статей, в даній ситуації можна вважати тактичною перемогою українського козацтва.
Примітки
320. Акты относящиеся к истории Южной и Западной России, собранные и изданные археографическою комиссиею. Т.6., 1653-1668, СПб., тип. Э.Праца. 1869. – 4 с. -предисловие, – 279 с. – С. 18.
321. Там само. – С. 42.
322. Бантыш-Каменский Д. Н. История Малой России. Часть вторая. М.: Тип. С. Селивановского, 1830. – 223+62 с. –С. 106
323. АЮЗР. Т.7., 1657-1663, 1668-1669. СПб. Тип. В.В. Пратц.1872. 398 с.+ 6 предисл. – С. 57-58.
324. Там само. – С. 28-29.
325. Там само. – С. 51.
326. АЮЗР. Т.8., 1668-1669, 1648-1657. СПб., тип. В.Праца. 1873. 400 +16 с. – С. 166-167; АЮЗР. Т.9., 1668-1672, СПб., тип. М.Эттингера. 1877. 25+988+24 с. – С. 588, 591, 616.
327. АЮЗР. Т.6., 1653-1668, СПб., тип. Э.Праца. 1869. – 4 с. -предисловие, – 279 с. – С. 214-229.
328. АЮЗР. Т.7. – С. 25-26.
329. Там само; Костомаров Н. И. Руина. Мазепа. Мазепинцы / Н. И. Костомаров . – М.: Чарли, 1995 . – 799 с. – С. 120.
330. АЮЗР. Т.7. – С. 98.
331. Там само. – С. 55.
332. Там само. – С. 15.
333. Там само. – С. 17, 21.
334. АЮЗР. Т.5., 1659-1665. СПб., тип. Э.Праца. 1867. -335 с. – С. 251.
335. АЮЗР. Т.6., 1653-1668, СПб., тип. Э.Праца. 1869. – 4 с. -предисловие, – 279 с. – С. 94-95.
336. Дворцовые разряды. Том третий. С 1645 по 1676 г. Тип. II Отделения Собственной Его Императорского Величества Канцелярии. СПб. 1852. 841 с. – С. 715-716.
337. Там само. – С. 716-717.
338. Там само. – С. 720.
339. . Там само. – С. 718-720.
340. Там само. – С. 720-721.
341. Багалей Д. И. Материалы для истории колонизации и быта степной окраины московского государства (Харьковской и отчасти Курской и Воронежской губ. В XVI – XVIII столетии. Харьков, Изд. ист.-филолог. об-ва при Импер.Харьковском универс. 1886. 358 с. – С. 55-56.
342. Дворцовые разряды. Том третий… – С. 722-724.
343. Там само. – С. 717-718.
344. Там само. –С. 722-724.
345. Там само. – С. 738-739.
346. Там само. – С. 716-717.
347. Романов М. Ю. Стрельцы московские. – М.: Тип. Гос. публ. ист. библ. России, 2004. – 352 с. – С. 298.
348. Там само. – С. 286-287.
349. Там само. – С. 222.
350. Там само. – С. 301.
351. Малов А. В. Московские выборные полки солдатского строя в начальный период своей истории. 1656 – 1671 гг. – М.: «Древлехранилище», 2006. – 624 с. – С. 263.
352. Там само. – С. 189.
353. Там само. – С. 511.
354. Загоровский В. П. Изюмская черта. Воронеж. Изд-во Воронеж.универс. 1980. 237 с. – С. 92.
355. АЮЗР. Т.7., 1657-1663, 1668-1669. СПб. Тип. В.В. Пратц.1872. 398 с.+ 6 предисл. – С. 94.
356. Дворцовые разряды. Том третий… – С. 720-721.
357. Романов М. Ю. Стрельцы московские… – С. 304.
358. Там само. – С. 248-253.
359. Там само. – С. 280.
360. АЮЗР. Т.7., 1657-1663, 1668-1669. СПб. Тип. В.В. Пратц.1872. 398 с.+ 6 предисл. – С. 83.
361. Там само. – С. 98.
Опубліковано: Гетьман Петро Дорошенко та його доба в Україні. – Ніжин: НДУ ім. М. Гоголя, 2015 р., с. 179 – 189.