Товариське оточення
Дмитра та Наталії Дорошенків
Ігор Кочергін
катеринославський дворянський рід Жебуньових
Славетний козацький рід Дорошенків за більше ніж три століття дав Україні багато видатних діячів. Серед них помітне місце займає історик, публіцист, громадський та політичний діяч, дипломат і бібліограф Дмитро Іванович Дорошенко (1882–1951). Протягом півстоліття він перебував в епіцентрі суспільно-політичних процесів, що мали прямий стосунок до українського національного відродження, розбудови української державності та розвитку української історичної науки. Діяч такого масштабу мав величезне коло знайомств, до якого серед іншого належав представник маловідомої дворянської родини з Катеринославської губернії Жебуньов Леонід Миколайович.
Жебуньови походили із сербського роду Жабуничів, які наприкінці XVIII ст. отримали маєтності на території Бахмутського, Олександрівського та Павлоградського повітів Катеринославської губернії [747].
До середини ХІХ ст. Жебуньови вели традиційний для поміщиків спосіб життя. З початком реформ Олександра ІІ світогляд чотирьох молодих братів Миколи, Володимира, Серія та Валеріана Олександровичів Жебуньових міняється під впливом ідей народництва. Вони спочатку захопилися ідеалами етичного й соціального народництва, яке згодом набуло соціал-революційних форм. Певний час під впливом своїх кузенів перебував і Л.М. Жебуньов.
Леонід Миколайович Жебуньов (1851–1919) народився в родини заможного поміщика Микола Івановича та його дружини Марії Дмитрівни на Катеринославщині. Початкову освіту здобув вдома. Наприкінці 1860-х рр. вступив до Петровської землеробської та лісної академії в Москві [748]. Щоправда, її він не закінчив, бо у 1872 р. виїхав до Цюріха, де долучився до групи «жебуністів», до якої входили двоюрідні брати Микола та Сергій Жебуньови.
У 1873 р. повернувся до Росії й вступив до Технологічного інституту в Петербурзі. Однак і тут не закінчив курсу наук, оскільки захопився народницькою пропагандисткою діяльністю.
У 1874 р. оселився в маєтку матері в с. Мар’їнське [749] Бахмутського повіту Катеринославської губернії, але у вересні після арешту його братів в маєтку було проведено обшук, внаслідок чого він був арештований і відправлений до Катеринославської в’язниці. Після звільнення у другій половині 1870-х рр. працював земським статистиком в Ніжинському повіті Чернігівської губернії. Тут Л.М. Жебуньов познайомився з українським педагогом, літератором та громадським діячем Софією Русовою, яка називала його найщирішим приятелем [750]. Поїздки етнографічного та статистичного характеру Ніжинським повітом надали Леоніду Миколайовичу можливість ближче ознайомитися з українським народом і «українським питанням». Спілкування з подружжям Русових, які були тісно пов’язані з Київською Старою громадою, сприяло зростанню симпатій Л.М. Жебуньова до української національної ідеї.
У грудні 1881 р. Л.М. Жебуньов знову арештований через компрометуючи папери. На допиті він сказав, що папери, знайдені на квартирі С. Русової належали йому, тим самим відвів він неї підозру. Після арешту утримувався в Одеській в’язниці [751]. Суд засудив його до заслання у Сибіру. З 1883 р. мешкав у Мінусінську Єнисейської губернії, де підірвав здоров’я. Повернувся із заслання у 1887 р. Йому дозволено було жити у рідному маєтку на Катеринославщині. Однак внаслідок пожежі маєток згорів, тому Л.М. Жебуньов разом з матір’ю виїздить до Катеринослава, а згодом на дачу до Сочі [752].
Наприкінці ХІХ ст. Л.М. Жебуньов мешкав у Харкові. Працював в комітеті грамотності, де познайомився з Олександрою та Петром Єфименко [753].
Радикальні зміни у житті Л.М. Жебуньова відбулися на початку ХХ ст. У 1903 р. він взяв участь в урочистих подіях, пов’язаних з відкриттям пам’ятника І. Котляревського у Полтаві. Після 1903 р. він активно займається вивченням української мови і захопився українською справою. Вступає до Полтавської громади, а потім стає засновником осередку Української демократично-радикальної партії [754]. У 1905 р. був причетний до видання газети «Полтавщина» [755].
Через два роки (1905) Л.М. Жебуньов переїхав до Києва, де був обраний до ради Всеукраїнської безпартійної організації українських громадівців. За спогадами Є.Х. Чикаленка він також вступив до Київської громади [756]. Свої настрої в цей період він виклав у листі до Є.Х. Чикаленка: «Як це я міг до останніх років жити, працюючи ? віку, не працюючи для відродження своєї батьківщини, не страждаючи за її погибель з національного боку» [757].
Саме в цей час для продовження навчання (1906) до Києва приїздить Д.І. Дорошенко. Він розпочинає активну громадську роботу серед студентства, розробив проект відкриття в Київському університеті чотирьох кафедр українознавства. Молодий і активний студент Д.І. Дорошенко та зрілий і малознаний діяч Л.М. Жебуньов навряд чи могли перетнутися, про це свідчить і те, що Дмитро Іванович не згадує останнього у спогадах. Однак у спогадах вміщено фотографію учасників відкриття пам’ятника І.П. Котляревському, на якій Л.М. Жебуньов стоїть біля Х. Алчевської [758].
Їх знайомство могло відбутися під час роботи у редакційній колегії газети «Рада», яку видавав Є.Х. Чикаленко. У 1906 р. Д.І. Дорошенко погодився працювати у редакції газети «Рада» і став її активним автором [759]. В свою чергу, Л.М. Жебуньов протягом 1906– 1914 рр. своїми коштами підтримував цю щоденну українську газету, а також публікувався в ній [760].
Після завершення навчання в Київському університеті, Д.І. Дорошенко був запрошений працювати до Комерційного училища в Катеринославі. На певний час шляхи Дмитра Дорошенка та Леоніда Жебуньова розійшлися. Хоча вони підтримували листування. У 1913 р., коли подружжя Дорошенків вирішило повернутися з Катеринослава до Києва воно зіткнулося з деякими неприємними конфліктами з Київською громадою. Оскільки Л.М. Жебуньов був її давнім членом Дмитро Іванович у листі до нього писав «Мною дуже незадоволені земляки і в Києві, і в Петербурзі. Я і сам бачу, що поробив помилки, але зовсім не з тих мотивів («родинних», або особистих, як писав Євген Харлампієвич), а з бажання добра українській справі, значить, помилявся з доброї волі, а не злої» [761].
У 1914 р. Д.І. Дорошенко переїжджає до Києва де влаштувався вчителем історії у Комерційній школі Товариства розповсюдження комерційної освіти [762]. Про його спілкування з Л.М. Жебуньовим в цей нічого не відомо. Цілком можливо, що вони й не бачилися, оскільки Дмитро Іванович протягом 1915–1917 рр. багато часу проводив на Галичині. Однак спорадичні контакти все ж були, про що свідчать листи дружини Д.І. Дорошенка Наталії Михайлівни, з якою Леонід Миколайович мав давні приятельські взаємини. У листах до неї він повідомляв про свої переїзди до Києва і ставлення до нього киян, яке завжди його насторожувало [763].
З 1917 р. Д.І.Дорошенко і Л.М. Жебуньов більше не бачилися. Перший переважно працював у Києві, другий переїхав на Полтавщину. Примітно, що обидва критично ставилися до діяльності Української Центральної Ради (УЦР). Д.І. Дорошенкові не подобалася орієнтація голови УЦР М.С. Грушевського на есерівську молодь та його відхід від старих українських діячів, а також безкінечні наради та галасливі засідання [764].
Л.М. Жебуньов радо сприйняв українську революцію і підтримав виникнення УЦР і вважав, що в її появі є і його заслуга. В одному з листів до Є.Х. Чикаленка він писав: «ми всі націоналісти, так що можемо спокійно вмерти – наша праця не пропала дурно, а от щодо політичного та економічного стану – діло кепське» [765]. Він тішився з того, що в Україні є значна частина патріотів, які готові були підтримати творення незалежної держави. Водночас, Л.М. Жебуньов бачив, що не було політичної сили, яка б могла своїми діями не лише згуртувати, Але й повести за собою українців до боротьби за неї. Дії УЦР він оцінював дуже критично і називав її бутафорією.
Леонід Жебуньов не належав до ближнього кола знайомств родини Дмитра Дорошенка. Можливо на це впливала суттєва вікова різниця, характер їх занять та географічна віддаленість. Водночас обидва вони в різний час мали стосунок до Катеринославщини, разом працювали в газеті «Рада», входили до Київської громади і загалом сприяли розвиткові національно-демократичного руху в Україні.
Поколінний розпис роду Жебуньових
1. Семен Семенович Жабуніч?
Капітан, згодом колезький асесор внесений до Родовідної книги дворянства Катеринославської губернії рішенням Катеринославської комісії з розбору справ дворянства 15.11.1788 р., яке підтверджене рішеннями Катеринославського дворянського зібрання 5.06.1824 р. і 9.12.1829 р. [766]
У 1791 р. придбав у власність старовинне запорозьке займище, яке назвав на честь дружини Мар’їнське (Бахмутський повіт Катеринославської губернії) [767].
У 1792 р. справник в Нижньому земському суді Славянського повіту Катеринославського намісництва, капітан [768].
У 1793 р. радник правителя Катеринославського намісництва, капітан [769].
У 1796 р. радник правителя Катеринославського намісництва, колезький радник [770].
Дружина: Марія
Діти: Іван
ІІ
2. Іван Семенович (? – ?) → 1
Поручник. 15.11.1788 р. Катеринославська комісія з розборів справ дворянства внесла до Родовідної книги дворянства Катеринославської губернії [771].
Діти: Микола, Олександр, Семен
ІІІ
3. Микола Іванович (? – ?) → 2
Ротмістр, власник маєтку біля с. Мар’їнське Бахмутського повіту Катеринославської губернії підписав уставну грамоту з селянами [772].
Дружина: Марія Дмитрівна
Діти: Володимир, Леонід, Клеопатра
4. Олександр Іванович (? – ?) → 2
Штаб-ротмістр. З 1.02.1863 р. дозволено підписання викупної угоди з селянами с. Славгородка Павлоградського повіту Катеринославської губернії [773].
Штаб-ротмістр, повітовий земський гласний від землевласників Олександрівського повіту Катеринославської губернії [774].
Попечитель школи в с. Великомихайлівка Олександівського повіту Катеринославської губернії, пожертвував гроші для ремонту підлоги, надав мапи і годинник. За його ініціативи у школі виник хор [775].
У 1869 р. мав чин штаб-ротмістра, обраний почесним мировим суддею Олександрівського повіту Катеринославської губернії [776].
Дружина: Марія Миколаївна. У 1853 р. володіла маєтком площею 1 591 дес. в Олександрівському повіті, 91 кріпак, 30 років [777]. У 1859 р. володіла маєтком площею 2 592 дес. в Олександрівському повіті [778]. Володіла с. Євграфівка [779]. Дружина штаб-ротмістра, власниця маєтку біля с. Євграфівка Олександрівського повіту [780].
Діти: Микола, Володимир, Сергій, Валеріан, Леонід
5. Семен Іванович (? – ?) → 2
У 1853 р. і 1859 р. в Олександрівському повіті Катеринославської губернії володів маєтком площею 600 десятин землі. В повіті не живе, колезький реєстратор [781].
У 1863 р. мав чин колезького реєстратора, отримав довіреність від брата Олександра на утримання викупної позики по угоді з селянами с. Славгородка Павлоградського повіту Катеринославської губернії [782].
Дружина: Надія Григорівна. Дружина колезького реєстратора, володіла маєтком біля с. Покровське Олександрівського повіту Катеринославської губернії [783].
Діти: Леонід, Борис, Валеріан
IV
6. Володимир Миколайович (? – ?) → 3
У 1886 р. 300 дес. землі біля с. Мар’їнське в Бахмутському повіті Катеринославської губернії в оренді [784].
У 1887 р., дворянин, землевласник Бахмутського повіту [785].
У 1902 р. мав чин губернського секретаря [786].
7. Леонід Миколайович (1851–1919) → 3
У 1886 р. володів маєтком біля. с. Мар’їнське Бахмутського повіту Катеринославської губернії площею 437, 4 дес. [787].
Публіцист, громадський діяч. Співробітник газет «Рада», «Рідний край»,
«Украинская жизнь», щомісячного журналу «Літературно-науковий вісник». Член товариства «Просвіта» [788].
8. Клеопатра Миколаївна (? – ?) → 3
9. Микола Олександрович (до 1847 – ?) → 4
У 1871 р. володів маєтком біля с. Славгородка Павлоградського повіту Катеринославської губернії площею 475 десятин, суміжні землі належали Валеріану Олександровичу [789].
У 1887 р. гласний Павлоградського повітового земського зібрання [790].
У 1891 р. заклав у Дворянському земельному банку дві ділянки біля с. Славгород та хут. Надії Павлоградського повіту Катеринославської губернії [791].
Дружина: Зінаїда Іванівна
10.Володимир Олександрович (1848 – 9.06.1915) → 4
Дружина: Марія Олександрівна Блінова. Володіла маєтком у
Корочанському повіті Курської губернії
11. Сергій Олександрович (1849 – 10.06.1924) → 4
12. Валеріан Олександрович (? – ?) → 4
У 1886 р. володів маєтком біля с. Славгородка у Павлоградському повіті
Катеринославської губернії [792].
13. Леонід Олександрович (? – ?) → 4
У 1886 р. володів маєтком біля с. Славгородка у Павлоградському повіті
Катеринославської губернії [793].
14. Леонід Семенович (? – ?) → 5
Дружина: Надія
Діти: Володимир, Олександр, Віктор, Софія
15. Борис Семенович (? – ?) → 5
16. Валеріан Семенович
V
17. Володимир Леонідович (? – ?) → 14
18. Олександр Леонідович (? – ?) → 14
19. Віктор Леонідович (? – ?) → 14
20. Софія Леонідівна (? – ?) → 14
Примітки
747. Світленко С І. Суспільний рух на Катеринославщині у 50–80-х роках ХІХ століття: моногр. / С. І. Світленко. – Д.: Вид-во ДНУ, 2006. – 268 с. – С. 154.
748. Нині Російський аграрний університет ім. К.А. Тімірязєва. Тут у 1870-х вчився В.Г. Короленко
749. Нині місто районного підпорядкування Мар’їнське Донецької області.
750. Старовойтенко І. М. Леонід Жебуньов: джерела до біографії / І. М. Старовойтенко // Рукописна та книжкова спадщина. – 2007. – Вип. 11. – С. 186.
751. Миронець Н. І. Український патріот, росіянин Леонід Жебуньов / Н. І. Миронець // Спеціальні історичні дисципліни: Питання теорії та методики. Число 6(7). Збірка наукових праць та спогадів пам’яті відомого вченого-історика, доктора історичних наук, професора Володимира Олександровича Замлинського. У 2-х частинах. Ч. 1 / НАН України. Ін-т історії України. Відділ спеціальних іст. дисциплін; Редкол.: М.Ф. Дмитрієнко (відп. ред.) та ін. – К., 2001. – С. 284.
752. Жебуньов Л. М. Несподівана пригода (уривок з споминів минулого) / Л. М. Жебуньов // Літературно-науковий вісник. – 1908. – Т. 44. – Кн. 11. – С.285.
753. Миронець Н. І. Український патріот, росіянин Леонід Жебуньов… – С. 284; Старовойтенко І. М. Леонід Жебуньов: джерела до біографії / І. М. Старовойтенко // Рукописна та книжкова спадщина. – 2007. – Вип. 11. – С. 185.
754. Світленко С. І. Суспільний рух на Катеринославщині… – С. 170; Старовойтенко І. М. Леонід Жебуньов: джерела до біографії… – С. 185.
755. Старовойтенко І. М. Леонід Жебуньов: джерела до біографії… – С. 190.
756. Чикаленко Є. Х. Спогади (1861–1907). – Нью-Йорк: Українська вільна академія наук у США, 1955. – 504 с. – С. 302.
757. Старовойтенко І. М. Леонід Жебуньов: джерела до біографії… – С. 183.
758. Дорошенко Д. І. Мої спомини про давнє-минуле (1901–1914 роки). – Манітоба: Тризуб, 1949. – 167 с. – С. 42.
759. Там само. – С. 86.
760. Миронець Н. І. Український патріот, росіянин Леонід Жебуньов… – С. 285.
761. // Ізборник [Електронний ресурс] (дата звернення 02.08.2015 р.)
762. Там само.
763. Старовойтенко І. М. Леонід Жебуньов: джерела до біографії… – С. 191.
764. Дмитро Дорошенко // Ізборник…
765. Миронець Н. І. Український патріот, росіянин Леонід Жебуньов… – С. 290.
766. Дніпропетровський національний історичний музей ім. Д. І. Яворницького. Відділ рукописів – Арх. 536. Друга частина Родовідної книги дворянства Катеринославської губернії с 1886 р. – арк. 93.
767. Темир С. К. Очерки об истории села Старомлиновка. – Мариуполь: Федерация греческих обществ Украины, 2007. – 120 с. – С. 27.
768. Месяцеслов с росписью чиновных особ в государстве на лето 1792. – СПб.: Императорская Академия наук, 1792. – С. 326.
769. Месяцеслов с росписью чиновных особ в государстве на лето 1793. – СПб.: Императорская Академия наук, 1793. – С. 336.
770. Месяцеслов с росписью чиновных особ в государстве на лето 1796. – СПб.: Императорская Академия наук, 1796. – С. 375.
771. Дніпропетровський національний історичний музей ім. Д.І. Яворницького. Відділ руко-писів – Арх. 536. Друга частина Родовідної книги дворянства Катеринославської губернії с 1886 р. – арк. 93.
772. Крестьянское дело в Екатеринославской губернии (далі КД в ЕГ) // Прибавление к Екатеринославским губернским ведомостям (далі ЕГВ). – 1862. – № 11. – С. 5.
773. КД в ЕГ. – 1863. – №7. – С. 6.
774. Список гласных уездных земских собраний // ЕГВ. – 1866. – 5 февраля. – № 6. – С. 54.
775. Отчет члена Александровского уездного училищного совета барона Н.А. Корфа. 1868 года. – Екатеринослав, 1868. – ХІХ с.; 335 с. – С. ХІІІ, С. 164.
776. Протоколы чрезвычайного Александровского уездного земского собрания для выбора мировых судей 4-8 февраля 1869 г. с приложениями. – Катеринослав: Типография Я.М. Чауского, 1869. – 85 с. – С. 85.
777. Інститут Рукопису Національної бібліотеки України ім. В. Вернадського (далі ІР НБУ ім. В. Вернадського). Ф. ІІ. Збірка Я. Новицького. – Спр. 24821. – Арк. 5450 зв.–5451.
778. ІР НБУ ім. В. Вернадського. Ф. ІІ. Збірка Я. Новицького. – Спр. 24843. – Арк. 4945 зв.–4946.
779. Извлечение из описаний помещичьих имений в 100 душ и свыше. Екатеринославская губерния // Приложения к трудам редакционных комиссий для составления положений о крестьянах, выходящих из крепостной зависимости. – СПб.: В типографии В.Безобразова, 1860. – Т. VI. – С. 6.
780. КД в ЕГ. – 1863. – № 14. – С. 17; КД в ЕГ. – 1863. – № 24. – С. 29.
781. ІР НБУ ім. В. Вернадського. Ф. ІІ. Збірка Я. Новицького. – Спр. 24821. – Арк. 5450 зв.– 5451; Спр. 24843. – Арк. 4953 зв.–4954.
782. КД в ЕГ. – 1863. – №7. – С. 6.
783. КД в ЕГ. – 1863. – № 15. – С. 14.
784. Сборник статистических сведений по Екатеринославской губернии. Бахмутский уезд. – Екатеринослав: Печатано в типографии Я.М.Чаусского, 1886. – Т. II. – С. 100.
785. Список землевладельцев, которые на основании 18 и 23 ст. Полож. о земс. Учреждениях, имеют право голоса для избрани уполномоченны в избирательном съезд для выбора гласных на трехлетие с 1887 г. по Бахмутскому уезде // ЕГВ. Часть официальная. – 1887. – 1 апреля. – № 26. – С. 1.
786. Список лиц, имеющих право участвовать в избирательных собраниях и съездах Павлоградского уезда для избрания земских гласных на трехлетие 1903–1905 годах // ЕГВ. Часть официальная. – 1902. – 21 декабря. – № 102. – С. 3.
787. Сборник статистических сведений по Екатеринославской губернии. Бахмутский уезд…. – Т. II. – С. 100.
788. Особові архівні фонди Інституту рукопису. Путівник / О.С. Онищенко (відп. ред). – К.: НАНУ, 2002. – 758 с. – C. 176.
789. Земельні банки Новоросійського краю (за описами фондів Одеського, Дніпропетровського та Кіровоградського архівів) / Авт.-упор. А.В. Пивовар, О.І. Пєший, К.В. Шляховий. – К., 2010. – 620 с. – C. 254.
790. Список гласным Павлоградского уездного земского собрания, избранным на 8 трехлетие // ЕГВ. Часть официальная. – 1887. – 6 июня. – № 44. – С. 1.
791. Державний архів Дніпропетровської області. – Ф. Р–1684. – Оп. 2. – Спр. 719. Катеринославський дворянський земельний банк. – С. 453.
792. Земельні банки Новоросійського краю… – С. 265-266.
793. Там само.
Опубліковано: Гетьман Петро Дорошенко та його доба в Україні. – Ніжин: НДУ ім. М. Гоголя, 2015 р., с. 309 – 317.