Гетьман Петро Дорошенко та Київ

Злата Бичкова

У всі часи Київ був політичним, культурним та релігійним центром українських земель. За часів існування Гетьманщини ситуація змінилася: політичним центром став Чигирин. Київ виконував функцію переважно релігійного центру і був показником геополітичного впливу на українських землях як іноземних монархів, так і українських гетьманів. Петро Дорофійович Дорошенко перебував більшу частину часу у Чигирині, тому зв’язок гетьмана з Києвом був сконцентрований здебільшого на культурно-релігійних аспектах.

Дане питання в історіографії висвітлено недостатньо, адже спеціалізованих робіт, присвячених темі зв’язку П. Дорошенка з Києвом немає. Уривчасті дані про навчання гетьмана у Київському колегіумі можна знайти у загальних працях з історії Києво-Могилянської академії [388]. Проблема контактів Дорошенка зі священнослужителями Києва частково висвітлена у праці Д. Дорошенка «Гетьман Петро Дорошенко. Огляд його життя і політичної діяльності», а також комплексній роботі В. Степанкова і В. Смолія «Петро Дорошенко. Політичний портрет» [389]. Тому нашою метою є дослідити питання зв’язку українського гетьмана Дорошенка з Києвом. Для вирішення поставленої мети було використано як опубліковані джерела, а саме універсали П.Дорошенка і переписку з посадовими особами, так і архівні матеріали з Інституту рукопису.

Вірогідний зв’язок П. Дорошенка з Києвом прослідковується з часів навчання майбутнього гетьмана, як і більшості тогочасної козацької еліти, у Київському колегіумі. В історіографії не виробилося єдиної думки стосовно освіти П. Дорошенка, проте більшість дослідників вважають, що майбутній гетьман здобув освіту саме у Київському колегіумі [390]. За часів свого гетьманства П. Дорошенко в інструкціях генеральному військовому писарю М. Вуяхевичу та колишньому генеральному військовому судді Г. Гапоновичу, посланцям на переговори з королівськими комісарами у Острозі у 1670 р., давав вказівки стосовно «Академії у Києві», а саме: викладання в академії грецькою, латиною та руською мовами, зрівняння у правах з Краківською академією. Однією з важливих умов перебування студентів та учнів у Києві було «не долучання їх до задору», для цього потрібно було перенести усі єзуїтські училища з Києва до інших міст [391]. Також гетьманом було надано колегіуму доходи з перевозів через Дніпро [392].

У період з 1665 по 1676 роки П. Дорошенко видав універсали, що підтверджували права або надавали певні території у власність київським монастирям. Так, в інструкціях генеральному військовому писарю М. Вуяхевичу та колишньому генеральному військовому судді Г. Гапоновичу, посланцям на Коронний сейм у жовтні 1670 р. згадується підтвердження прав Святої Софії Київської та Печерського монастиря [393].

Зв’язок Дорошенка з Печерським монастирем прослідковується також через його контакти з митрополитом Київським Й. Нелюбовичем-Тукальським, який своєю резиденцією мав Печерський монастир. Тукальський був помічником гетьмана не лише у релігійних, а й у політичних справах. Так, він вів переписку із київським воєводою Шеремєтєвим і у своїх листах від 21 червня та 5 серпня 1668 р. намагався запевнити, що гетьман не має агресивних намірів проти Москви та радив здати Київ П. Дорошенкові добровільно [394]. Митрополит Київський був посередником у відносинах П. Дорошенка та Олексія Михайловича. Російський цар, користуючись тісними стосунками Й. Нелюбовича–Тукальського з українським гетьманом, намагався схилити останнього до свого підданства, про що є свідчення у грамотах царя [395].

Монахи Печерського монастиря виконували функцію посланців до гетьмана. Зокрема, І. Гізелем було відправлено ієромонаха Серапіона Полхвоського у 1673 р. на переговори спочатку з митрополитом Київським, а потім – з гетьманом до Чигирина [396].

Через Й. Нелюбовича-Тукальського Дорошенко підтримував ділові відносини із усіма вищим представниками українського духівництва у Києві: архімандритом Печерського монастиря І. Гізелем, ігуменом Пустинного-Миколаївського монастиря О. Туром, ігуменом Михайлівського Золотоверхого монастиря Т. Сафоновичем, ігуменом Кирилівського монастиря М. Дзиком, ігуменом Братського монастиря й ігуменом Видубицького монастиря Т. Углицьким, ігуменом Межигірського монастиря І. Станіславським [397].

Безпосередній зв’язок П. Дорошенка з київськими монастирями можна прослідкувати за універсалами, виданими гетьманом у період свого правління. За Універсалом гетьмана від 10 червня 1667 р. Пустинно-Миколаївському монастирю було підтверджено прикріплення до нього Пивського монастиря разом із містечками Тростянець та Гвоздов [398]. Наступного року було підтверджено права монастиря на маєтності у с. Веремієвка, Чигирин-Дуброва, Лапинці, Городище, Максимівка та Власівка, сіл Кононч та Савин [399]. Окремим універсалом від 13 березня 1669 р. було підтверджено права монастиря на перевіз через річку Дніпро, між Пекарями та Прохорівкою [400].

Окрему групу універсалів складають підтвердження прав Пивського монастиря, що було прикріплено до Пустинно-Миколаївського. Так, було видано 1673 р. оборонний універсал на маєтність Городище, надано право на перевіз через річку Дніпро, а також дозволено займатися заготівлею дрів на «цьогобічному боці Дніпра» [401]. Універсалом від 29 квітня 1668 р. під гетьманську оборону було взято села Дмитровичі та Яблунька Київського Флорівського монастиря [402]. Дорошенко універсалом від 19 грудня 1670 р. також підтвердив права Видубицького монастиря на Калиновщину, Кальний Луг, Гнилецьщизну, озеро Глушень та надав монастирю с. Лісники з правом поселення у ньому людей [403].

Панянському Печерському жіночому монастирю гетьманом було підтверджено права на розташовані під Новгородом-Сіверським села Радичів, Іванків і Мезин [404].

Окрім політичних зв’язків П. Дорошенка з Києвом, можна прослідкувати родинні зв’язки. Так, дружина Григорія Дорошенка, брата гетьмана, станом на 1668 р. перебувала у Києві, звідки її, за проханнями гетьмана, мали відпустити до чоловіка у Чигирин [405].

Отже, можемо зробити висновок, що Київ, лишаючись здебільшого релігійно-культурним центром, був одним з векторів як внутрішньої, так і зовнішньої політики гетьмана П. Дорошенка, що підтверджують переписки київських церковних ієрархів з митрополитом Й. Нелюбовичем-Тукальським та гетьманом П. Дорошенком. Інформація з джерел також доводить, що зв’язки гетьмана з Києвом обмежувалися наданнями і підтвердженнями прав київських церков, монастирів та Київського колегіуму. Для подальшої розробки питання необхідне подальше вивчення даної теми із залученням архівних документів центральних архівів України, Російської Федерації та Польщі.

Примітки

388. Алексієвець Л. М. Києво-Могилянська академія у суспільному житті України та зарубіжних країн (XVII-XVIII ст.) – Тернопіль: Збруч, 1999. – 263 с.

389. Дорошенко Д. Гетьман Петро Дорошенко. Огляд його життя і політичної діяльності. Видання Української Вільної Академії Наук США. – Нью-Йорк, 1985.-712 с.; Смолій В., Степанков В. Петро Дорошенко. Політичний портрет: наукове видання. – К.: Темпора, 2011. -632 с.

390. Хижняк З. І. Історія Києво-Могилянської академії [Текст] / З. І. Хижняк, В. К. Маньківський. – К.: Видавничий дім "КМ Академія", 2003. – 184 с.: іл. – С. 117.

391. Бутич І. Універсали українських гетьманів від Івана Виговського до Івана Самойловича (1657-1687). – Київ-Львів: НТШ, 2004. – 1086 с. – С. 385, 392.

392. Алексієвець Л. М. Києво-Могилянська академія у суспільному житті України… – С. 133.

393. Бутич І. Універсали українських гетьманів від Івана Виговського до Івана Самойловича… – С. 385.

394. Дорошенко Д. Гетьман Петро Дорошенко… – С. 203.

395. Інститут рукопису Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського (ІР НБУВ). Ф. VIII. Спр. 226/97 ІІІ/. Грамоты Алексея Михайловича Самойловичу о склонении П. Дорошенка к подданству русскому царю; переписка с ним же. – Арк. 188-191.

396. Дорошенко Д. Гетьман Петро Дорошенко… – С. 457; Смолій В., Степанков В. Петро Дорошенко… – С. 451.

397. Дорошенко Д. Гетьман Петро Дорошенко… – С. 201.

398. Бутич І. Універсали українських гетьманів від Івана Виговського до Івана Самойловича… – С. 402-403.

399. Там само. – С. 405-406, 429.

400. Там само. – С. 427.

401. Там само. – С. 435-436.

402. Там само. – С. 406.

403. Там само. – С. 432; ІР НБУ. Ф. ІІ. Спр. 6413-6576. Документы Киево-Выдубицкого монастыря на земли XVI-XVII ст. – Арк.162; Кілессо Т.В. Видубицький монастир.- К.: Техніка, 1999.-127 с.-С. 33.

404. Бутич І. Універсали українських гетьманів від Івана Виговського до Івана Самойловича… – С. 416; Дорошенко Д. Гетьман Петро Дорошенко… – С. 202, 209.

405. АЮЗР. – СПб, 1872. – Т. VII – 398 с. – С. 17, 60.

Опубліковано: Гетьман Петро Дорошенко та його доба в Україні. – Ніжин: НДУ ім. М. Гоголя, 2015 р., с. 196 – 199.