1

Юрій Федькович

Мати сина леліяла,

Та утіхи сподівалась. –

Сподівайся, удівонько,

Синок виростає!

Як той явір над водою

У волоськім краю,

Так твій Семен молоденький

Росте, виростає.

Дав Бог і святий вечір миру.

Довкола радість; Господь сам

Сідає з домом до вечері,

Сам просить прощі ворогам.

І топиться у серці пітьма

Як лід на сонці. – За столом

Ведеться бесіда утішна.

Довкола рай. – А вздовж селом,

Де дівчина яка леліє,

Де син у батенька гуля,

Довкола коляда і пієсь…

Як не була! –

Прийшли нарешті і м’ясниці.

По всім селі гуде,

З дівок стали молодиці,

А з парубків – люди.

І-гу! –

Лежить собі та на постели

Вдова, як паня, в подушках;

В печі огонь пала веселий,

Та гріє хату. – З гонти дах;

А що за хата! як воскова;

А образи вам, образи! –

По лавину на п’ядь Покрова,

Подекуди і в три рази…

А на ослоні, против печі,

Сидить легінь, мов кріля син,

Та й на сопілці си щебече;

А вдова дивиться з перин.

Та з радощів аж Богу молить,

А їй Семен собі соколить.

Не вигравай, легінику!

Далеко тя чути;

А ту прийшли охвіцери

Та возьмуть в рекрути.

Нехай беруть, кілько хочуть,

А я не боюся:

Кінь вороний, сам молодий, –

Я ще вислужуся.

Добре тобі, мій Семене,

На воронім коні:

А ненечка старенька

У слізоньках тоне.

Примітки

Подається за виданням: Писання Осипа Юрія Федьковича. Перше повне і критичне видання. Том 1. Поезії / З перводруків і автографів зібрав, упорядкував і пояснення додав д-р Іван Франко. – Льв.: друкарня Наукового товариства ім. Шевченка, 1902 р., с. 129 – 130.