4

Юрій Федькович

Угу! –

Крадеться місяць з-за цвинтарей,

Такий черлений як опир,

З-за ліса сунуть чорні хмари,

Гадав би: суне монастир,

Та хоче умерлих покрити,

Що он біліють як зима,

Бо йде опір кровцю їм пити,

А в їх кровиці уже нема.

А він розідре білі груди,

Ті руські груди, що як спіж,

Та серце, серце гризти буде.

А що самий си не доїш,

То діти твої будуть ссати:

Вовки, куниці, пси прокляті;

А що і сим бісам не гоже,

То вороння їм допоможе.

Угу!

Серед кровавого лугу

Лежить си жовнір під дубцем,

Накрив си очі рукавцем,

Накрив личко собі козаче, –

Плаче.

Рад би ся на бік обернуть, –

Не годен; бо кровці чимало

Стекло з єго, – в пісок потало.

Французькі туни лихо б’ють, –

Чому не втрапили відразу?…

Дивіть, вовків яких там лазить!

Там більше гранатира рвуть;

Не стало, – капраля вже друть;

Не стало, – вже летять до того

Жовнірика молодого,

Що його мати леліяла,

Та потіхи сподівалась…

Простибіг, мамко, за услугу;

Прийми хоть душу, Боже…

Угу!

Та й пустилась сіроманцям

Прямесенько в очі:

Не будете розтягати,

Кого вам се хоче!

Об’їдалась, кровавилась,

Що сили ставало;

Він ї не дав німцям, – вона

Вовкам го не дала. –

Угу!

Примітки

Подається за виданням: Писання Осипа Юрія Федьковича. Перше повне і критичне видання. Том 1. Поезії / З перводруків і автографів зібрав, упорядкував і пояснення додав д-р Іван Франко. – Льв.: друкарня Наукового товариства ім. Шевченка, 1902 р., с. 133 – 135.