5

Юрій Федькович

Дав Господь свят-вечір і другий,

Дав радість, дав, дав благодать.

В хатах сідають вечерять, –

Сідають, щиро-сь Богу молють

За його дар, за його волю,

Що між царями святий лад,

Що їх сини прийшли назад,

Що вздріли їх при своїм столі.

Але не всі оттак ся молять,

Не всі, не всі. –

Дехто в тузі

Сидить та сина споминає,

Що десь тепер в далекім краю, –

Хто знає, може і не їв.

Дехто вечеряти і не сів, –

Не сів, бо серденько ся коле

Наполи. – Не діждусь ніколи, –

Ніколи не діждусь!

Сидить не ївши, серце рвесь…

То свят-вечір! Бодай тому

Такий, – я знаю лиш, кому!

А як у вдовинім дому?

З вікон палає як з палати,

В медах купається вся хата,

А удова ще за столом

Радіє своїм соколом,

Що повернувся з того краю,

Де наших трутов напувають,

Попи не ховають, –

Вовки розтягають.

Вдова собі так розважає:

А хто ся лучить там здоров,

Той мусе випить зо старов.

І я там був із колядою,

Та й – ніде правду діти –

Гей підхмелився; бо – адіте –

Удівонька, як та голубка.

Все кубочок мені по кубку, –

Все гай!

Нехай

Здоровенька і відповість,

Коли не ладна моя пісень.

Лиш та пуга там не була:

Вона в Італії

Сидить собі на дереві.

Та з голоду мліє.

Угу!

Примітки

Подається за виданням: Писання Осипа Юрія Федьковича. Перше повне і критичне видання. Том 1. Поезії / З перводруків і автографів зібрав, упорядкував і пояснення додав д-р Іван Франко. – Льв.: друкарня Наукового товариства ім. Шевченка, 1902 р., с. 135 – 136.