16. Поляк схиляє Богуна до зради

Адріан Кащенко

Тяжкі думи гнітили душу гетьмана, коли він вертався з-під Жванця. Шість років пекельної боротьби з ворогами, шість років походів, турбот, пригод і небезпеки у бойовищах, цілі річки пролитої крові, тисячі поруйнованих міст… все те мало піти й лишити Україну знову без волі й безпеки. Тепер уже яскраво визначалося, що коли б Україна самотуж перемогла Польщу, то їй допомогли б татари або угорці й волохи, і Україна завжди мала б двох ворогів. Ні з якого боку вона не мала захисту. Не воювало її тільки Московське царство, й посполиті люде, що бажали собі тілько вільного та спокійного хліба, зрозуміли це і зараз після Берестечка чимало людей з Поділля, щоб уникнути панської помсти, піднялися і, побравши своє збіжжя, потяглися на східний бік Дніпра до Оскола, Харкова та річки Донця.

Побачивши, що поляки знайшли собі спільника у кримському хані, Хмельницький зважив за потрібне шукати собі інших спільників, і він прямо з походу послав посланців до свейського короля та московського царя просити їх про спілку й поміч.

Цар згодився прийнять Україну під свою зверхність, і 8 січня 1654 року у Переяславі одбулася велика рада, на якій гетьман, забезпечивши Україні добру автономію, умовив козаків присягнути цареві на підданство.

Більшість козацької старшини і простих козаків пристала на умову гетьмана, але Богун та запорозький кошовий Сірко хоч і не сперечалися проти спілки з Московським царством, але зреклися присягнути на підданство.

Не вспів Богун повернутись з Переяслава до Вінниці, а вже у Варшаві знали і про те, що Хмельницький присягнув московському цареві, і про те, що Богун зрікся присягнути.

З цієї незгоди козацької старшини король схотів скористуватись і послав до Богуна посланців, щоб прихилити його на свій бік.

Богун чемно привітав послів і почастував хлібом-сіллю та доброю чаркою, а після обіду старший посол, шляхтич Олекшич, почав виконувати доручення короля. Він повів розмову з Богуном від тих часів, коли українці жили у добрій згоді з поляками, не одрізняли навіть себе од поляків і мали державу польську за свою батьківщину. Далі він перейшов на ті часи, коли за гетьмана Сагайдачного козаки з славою билися поруч з поляками і були Польщі у великій пригоді, а Польща з свого боку проливала кров своїх синів, захищаючи Україну од турків.

– І от тепер, – провадив посланець далі, – Хмельницький знищив це єднання і залив кров’ю всю Україну й Польщу. Він упевняв усіх, наче б’ється за волю свого народу, а врешті, зрадив своєму народові, оддав його на вічні муки у московське ярмо. Ти, полковнику, єдиний на Україні певний та меткий вояка й ватажок. На твоїх плечах п’яниця Хмельницький їздив увесь час, і коли б не ти, то він нігде не взяв би над нами перемоги. Не йому, п’яниці непросипному, бути гетьманом України, а тобі – лицарю славному. Ми чули, що ти зрікся присягнути московському цареві, і от його величність король дарує тобі за те з усім твоїм родом шляхетство, доручає тобі гетьманську булаву й жалує тобі на власність староство, яке тобі найлюбіше. А щоб ти мені вірив, ось тобі королевський лист з печаттю!

Богун взяв листа, прочитав його, сховав за кунтуш і вже тоді одповів:

– Ти довго, вельможний пане, говорив, а я все тебе слухав, тепер послухай ти мене. Московському цареві я не присягнув, але не через те, що бажав би служити королеві, а через те, що вільному народові, як зараз ми, не личить нікому присягати. Булави од короля я не приймаю, бо вільному народові не личить приймати клейноди з чужих рук. Гетьманом України я не згоден бути, бо з цього пішов би розбрат поміж козаками і поділ України надвоє. Україна має гетьмана, обраного вільними голосами. Той гетьман – Хмельницький, і у військових справах я йому корюся.

Ще кільки день після того посли умовляли Богуна взяти булаву, але він рішуче одмовився.

– Перекажи його величності, – сказав він наостаннє Олекшичу, – що я дуже дякую за честь і дуже радий жити з поляками у згоді, та тільки по-сусідському, як вільний поруч вільного, а не у підданстві.

– Будеш каятись, полковнику! – сказав Олекшич, сідаючи вже на коня. – Польща могутня. Прийдемо ми на тебе з великим військом, поб’ємо твоїх козаків, тебе заберемо у бранці, а Україну сплюндруємо так, що й живої душі на ній не лишиться!

– Буде те, що Бог дасть! – одповів Богун. – А прийдете з зброєю, то битимуся з вами на смерть, як і до цього бився.

Подається за виданням: Кащенко Адріан Зруйноване гніздо. Історичні повісті та оповідання. – К.: Дніпро, 1991 р., с. 349 – 351.