7. Іслам-Гірей вирушає в похід

Адріан Кащенко

– Ну, що сьогодня чула, Астарочко? – питала одного ранку Марина свою вірну служницю. – Чи немає якої-небудь новини?

Астара засміялася.

– Фатима полаялася з Ребідою. За те посварилися…

– Ой ні, ні! – перебила Марина. – Не про гаремні новини я питаю, – мені вадить їх слухати. Ти скажи, чи немає яких звісток з України.

– Про те, що Хмельницький прислав ханові багато поляків-бранців, я тобі вже говорила, а от сьогодня справді велика новина: сам хан збирається йти на війну.

Дівчина почала хвилюватися.

– Так, тепер скоро повинно те статись… Україна буде вільною, а я… я буду жінкою хана.

– Так воно повинно бути, моя дитино! Козаки разом із татарами вже й так перемогли поляків, а як ще прийде сам хан з ордою, то, певно, вони вже зовсім знищать Польщу.

Глибока мука відбилася в очах дівчини, і вона кільки хвилин мовчала, далі ж, потишивши голос, соромливо звернулась до Астари:

– А про нього нічого не чула? Чи живий він?

– Євнух Гамид чув од Тимоша Хмельниченка, що з прибічників гетьмана вбито тільки Ганжу на герці під Пилявою, а Чорноту поранено під Замостям, та ще Перебийніс помер від пошесті, а Богун та Нечай зажили собі великої слави!

– Слава Господеві! – зітхнувши, промовила дівчина, а у голові її блискавкою промайнула гадка: «Певно, він носить моє волосся… а носить, то не забув!»

Увечері того дня хан, ідучи гаремом, завітав до Марини. Дівчина покірливо його привітала й поцілувала у руку.

– Ну от, дитино моя… – ласкаво промовив Іслам-Гірей, – тепер ти повинна бути певною, що я чиню те, що обіцяв: Тугай-бей по моєму наказу допоміг Хмельницькому визволити Україну з-під польських панів, але король ще не хоче ставати до згоди з козаками і збирає нове військо. Щоб, зрештою, збити йому пиху, я йду на війну сам і, будь певна, досягну того, що твій рідний край стане вільним назавжди.

– У тебе добре серце, великий царю! – одповіла Марина. – Тепер я вірю, що ти справді покохав мене, бо приймаєш на себе таку турботу і не боїшся небезпеки війни по моєму проханню. Повертайся скоріше з славою і принось із собою щастя України, а я зустріну тебе з коханням у серці.

Через кільки день після того по вузьких вулицях Бахчисарая сурмили сурми, іржали і нетерпляче били копитами тверду землю баскі коні, а за брамою, на розлогому полі, скільки оком глянь, коливалося й виблискувало зброєю татарське комонне військо. У передньому подвір’ї ханського палацу зібралися мурзи та беї і, сидячи на конях, чекали, поки вийде хан.

Він вийшов поважний і спокійний своєю владою. Вбратий у недовгий жовтогарячий золототканий халат, обутий у жовті з синіми розводами сап’янці, у гостроверхій хутровій шапці, він мав бравий вигляд, і його трохи посивіла борода не перешкоджала йому скидатися на молодого.

Ханові підвели білого арабського огиря, осідланого золотокованим сідлом з срібними стременами й зброєю. Старший євнух, ставши навколюшки, підставив ханові своє плече, і той, обіпершись на нього ступнею, скочив на коня н поїхав із двору. Слідом, оточуючи хана півколом, поїхали мурзи, і ввесь цей різноманітний блискучий натовп, проминувши базар, виїхав за браму на поле, рясно вкрите татарським військом.

Хан їхав понад лавами свого війська, оглядаючи його. Ближче всіх до брами стояли гірські татари з кримських узгір’їв у різнокольорових сорочках, з сагайдаками та луками за плечима; далі кримчаки, з степового Криму – у жовтих та білих халатах, з кривими шаблями при боці; ще далі – степові ногаї у вивернутих наверх хутром кожухах, з довгими списами у руках, і, нарешті, безкрайньою лавою простяглися черкеси з Кавказу у своїх довгих киреях з різноманітною зброєю. Всі ці народи підлягали ханові і прислали, виконуючи його волю, своїх синів, щоб іти разом з ним на війну.

Оглядівши всіх, хан махнув рукою, і все це військо рушило шляхом до Перекопу і далі на північ, де до хана мала ще прилучитися Буджацька орда.

Подається за виданням: Кащенко Адріан Зруйноване гніздо. Історичні повісті та оповідання. – К.: Дніпро, 1991 р., с. 306 – 308.