22

Іван Корсак

По обіді за картковим столиком імператриця з Орловим і Паніним розмовляли про турецькі діла. Катерині Другій мислилося, аби умиротворені наїдками і питвом Григорій із Паніним хоч на дещицю менше чубилися та не штрихали єхидними шпичаками одне одного при найменшій нагоді – нагода ж завжди вишукається.

– Кажуть, турок тішиться вельми Коліївщиною в Україні, – Орлов віялом перегортав карти, шукаючи потрібну, буцімто турок той заникався десь у колоді.

– Малоросійський бунтівник хоч і православний, але з бусурманським заразом…

– Та потіха турецька, але за французькі гроші. І суфлер їхній теж із паризькою вимовою, – буркнув Панін, а коли Катерина скинула карту, тільки брови здійняв подивовано: – Ваша імператорська величносте, азартні ігри в Росії заборонені…

– Азартні – то за гроші. А ми на камінці, – задоволена, дещо лукава посмішка імператриці майнула обличчям, – і дотепно відказала, і збила з пантелику Паніна несподіваним, досить ризиковим, справді азартним ходом.

Ще кілька ходів – і Панін скривився, мов від згаги, та глипнув невдоволено на жменьку «камінців»-діамантів; імператриця недбало підгорнула свій виграш до себе.

– Щодо історії з турками, Микито Івановичу, – нараз погасла у неї втіха від виграшу. – Від якогось козака прийшов лист, в якому пишеться, що Калнишевський на додачу готує депутацію до кримського хана. Якщо ми не поступимося в спорі за прикордонні межі, то хоче, мовляв, під протекцію ханську проситися, себто турецьку.

– Гіршого часу не вигадати, – Орлов роздавав карти майстерно, пролетівши весь стіл, вони складалися рівненько, мов пришпилював хто їх. – Тут не Сибір для кошового видніється, тут шибениця маячить.

– Князю, ще Мацієвича не видихали, – імператриця насторожено крутнула головою, наче озиралася чи немає митрополита десь поблизу. – Враль у надійній клітці, але й звідти невідомим чином примудряється народ баламутити.

– А якщо це чергова малоросійська мудрація? – крутнулася думка в голові Паніна і, не втримавшись там, пролунала вголос.

– Як на мене, то теслям уже час колоду на шибеницю тесати. Бракує нам тільки, щоб до півмільйонної турецької армії долучилася ще козацька голота, – Орлов якось незграбно змахнув рукою і карти посипалися на підлогу. – Не підглядати!

– Тут, Григорію Григоровичу, не руками, не шаблею чи вірьовкою треба розмахувати, – Панін не звичний був до необачного чи поспішного. – Тут хай би думка розмахнулася. Якась хитрість мені видається в цьому листі, може, залякати Петербург хочуть, може, вивідати наші дії – треба зважити вельми ретельно…

– Поки важитимете, – Орлов так вимовив словечко, мов перекривлював, – то кошовий злигається з ханом. А пригадайте, Микито Івановичу, як Виговський із ханом з’єднався і цвіт нашого війська втоптали в багно під Конотопом, хіба що дурість їхня і чвари нас від небезпечного походу на Москву врятували.

– Може, просто вичекати, не дати ходу листові, щось та й засвітиться, – вголос розмірковувала імператриця.

– Мудро мовите, ваша імператорська величносте, – вхопився за її слова Панін. – Я б тільки від себе одну штукенцію додав. А що як витворити лист кошовому наче від кримського хана, добряче продумати його – задуми кошового вилізуть тут, як шило з мішка, ми ж знатимемо все від близького оточення Калнишевського.

– Дитяча затія, – на своєму затявся Орлов. – Розкусить хід старий пройда.

– Розкусить – то що втрачаємо. Перевіряли на вірність чи іншу відмовку знайдемо.

– А коли ще гірше – своїми викрутасами поможемо козакам із кримчаками обнятися?! Ото вистава буде, француз такої не вигадає…

Імператриця надалі підтримувала гру хіба для годиться, її за живе зачепила власне турецька візія. Вона роками виношувала і ще буде найретельніше обмізковувати свою виплекану ідею, що стане найвеличнішим міфом на віки. Вона має підтвердити кинуті на всю Європу слова Вольтера: «Великий муж на ймення Катерина!»

Прийде час і вона вголос вискаже задумане. Бо має тверде переконання, що таки знайде спільну з цим дивакуватим Іосифом II, імператором Священної Римської імперії. Їй чхати на його витівки – одягається простолюдином, їздить у старій, добряче розхлябаній кареті, заборонив підданим ставати на коліна і цілувати руку. Вона знайде чим переконати Іосифа, спільно вони розвалять Османську імперію, де паші допускають дике свавілля, бандити грабують міста і села – на поміч прийдуть навіть християнські піддані, які повстануть. Буде перекроєна вся Європа.

На місці Молдавії, Валахії та Бессарабії вони утворять нову державу під іменем Дакія на чолі з імператором-християнином. Росія візьме собі хоча б Очаків та Дніпровський лиман та ще землею між Бугом і Дністром.

Волею великого мужа на її ім’я буде відновлена древня Грецька монархія на руїнах варварської, бусурманської держави. А на престол посадити можна було б, скажімо, її внука.

І заради цієї великої гри прийнятна будь-яка хитрість і будь-які дії, бо то гра не в оці камінці, що зблискують перед нею на картковому столі, а набагато серйозніша і ризикованіша.

Гра в камінці тим часом добігала кінця, думки імператриці були далеко, Паніну сьогодні ніяк не щастило, тож Орлов із погано прихованим задоволенням згрібав діаманти зі столу.

– Пиши, – сказала імператриця Паніну. – Пиши, Микито Івановичу, листа тому запорізькому вусатому дідові, листа від хана, пограємо трішки у котика-мишки. А тоді побачимо, хто з нас гвіздком у тім’я битий.