3
Іван Корсак
– Митрополите, шостого дня березня ти звернувся у Синод з листом… Все, що там написано, є образою Величності Імператорської.
– Горе нам, бідним архієреям, горе не від поган, а від своїх, що числять себе вівцями правовірними.
– Якби чорне і біле духовенство генерально було переведене на грошове жалування від казни, то й архієреям легше стало б…
– Коли із чужої долоні харчується архієрей, хай і з долоні казни, себто державного мужа – то вже не архієрей… Борони ж Боже державі бути без архієреїв, – Арсеній передихнув і хвильку помовчав. – Інакше від древньої нашої апостольської Церкви станеться велика відступність. Інакше гору візьме віра якась інша, а то й постане атеїстична держава…
Олександр Глєбов. Займав пост Генерал-прокурора в 1761–1764 рр.
…Суд ішов вже не перший день. Імператриця Катерина Друга слухала те все позірно без видимої охоти, байдуже глипаючи, як відблискує полум’я свіч на орденах Глєбова і Шешковського або розглядаючи у височіні, в напівтемряві суворі лики, мальовані давніми художниками, лики, які від ослаблого світла ставали ще суворішими. Насправді їй вартувало чимало сил триматися того спокою, бо в душі палав мовби жар, і кожне слово задерикуватого митрополита раптовим вітром породжувало нові спалахи полум’я. «Який нещирий цей митрополит, – думалося імператриці. – Тут каже одне, з паствою інше…»
Три дні перед тим їй поклали на стіл чергове донесення про розмови митрополита в Ростові. «Высочество наше неприродная и в Законе нетверда, и не подлежало бы ей престола принимать, – говорив десь Арсеній Мацієвич у близькому колі, – но следовало бы Ивану Антоновичу. Все не постоянное, и не берегут настоящих наследников».