7

Іван Корсак

Імператриця Катерина не образилася на митрополита за «коханців», хіба десь у душі сама до себе спогорда всміхнулася – така насолода та блаженство старому Мацієвичу уже навіть і не присниться… Вона бодай на мачине зерня не могла винуватити себе, що її стосунки з чоловіком так змінив невблаганний час. Спалахнуле кохання в ранній юності обігрівало обох, від полум’я того кохання увесь світ видавався рожевим і так само рожевою бачилася далина років – коли захворіла, то Петро не плакав, а швидше ридма ридав, не криючись ні від кого і по-дитячому розмазуючи долонею на обличчі сльози. З часом кохання змінила звичайна дружба, яка переросла незримо у байдужість, згодом у настороженість, ще згодом потягнуло до чужих чоловіків, як після довгого вжитку прісного і пісного, заманулося їй до незмоги пахучої, ніжної, аж тане у роті, смаженини.

Від Григорія Орлова завагітніла зненацька, чомусь не підозрюючи, що понесла, а як зрозуміла, то вже було пізно. Вагітність легко і невимушено заховувалась під пишними платтями та химерними мереживами і викрутасами придворних нарядів. А коли взяли перші перейми, то гірше болю краяло викриття.

Їй пощастило, перші зойки почув лише вірний слуга Василь Шкурін, для якого вагітність не становила таємниці; по очах Катерини він усе зрозумів, бо не тільки відгомін потуг, що корчили тіло, уздрів, насамперед засвітився в очах і все дужчим ставав переляк, що враз переріс у страх загнаної тварини, непосильний такий, непідйомний до немочі страх.

– Не лякайтеся… Все буде добре, я все зроблю, – несподівана вигадка спала на думку Шкуріну й він метнувся до дверей. – Я все зроблю, – докинув уже з порога, – може, мене й не забудете…

Катерина і відати не могла, куди так прудко погнав слуга, їй уже було все байдуже – біль переймів чергувався з не менш пекучим у знеможеній душі болем найжахливішого і недалекого такого вже майбуття.

Невблаганно насувалася катастрофа всього її життя: чоловік, із його характером, швидше всього постриже її в монахині, дитя вкинуть у тюрму, як уже вкинули Івана Антоновича, Гришка її, милий та коханий Орлов, вірогідно буде страчений. І знову здригається тіло в переймах, крутить немилосердним корчем, і ледве з останньої моці вдається в собі загасити крик породіллі.

І раптом у вікнах сяйнуло, відсвіт червоний замиготів шибками, і Катерина визирнула на незрозуміле сяйво.

Горіла будівля камер-лакея Шкуріна, що не так вже й далеко була від палацу. Вогонь вихоплювався з вікон, піднімався нестримно вгору, мов пробуючи раз і вдруге лизнути дах, і ось повністю вся будівля палахкотіла, потріскувала і сипала сердитими іскрами в небо…

У сусідніх покоях знявся тривожний гомін, всі вибігали, одні поспішали для порятунку, інші просто з цікавості, і нікому не було діла до неї – чоловік теж поспішив на пожежу, бо з такого вогню пів-Петербурга могло спопеліти.

А невабом на порозі знову постав Василь Шкурін.

«Он куди він погнав, – радісний здогад, що знімав камінь з душі, промайнув блискавкою у породіллі. – Камер-лакей підпалив свій дім».

– Усе добре, – на замурзаному сажею обличчі світилися в усмішці зуби. – Тепер я бездомний…

Породілля, на щастя, звільнилася швидко, немовля, хлюпаючи ледве теплою водою, обмили і загорнули в боброву шубу.

– Як наречете дитя? – поспитав все ще невмитий і сяючий Шкурін.

– Бути йому графові Бобринському, – облегшена і на серці, і тілом, спромоглася на жарт. – А ім’я ще придумаємо.

Доки чоловік повернувся в палац, немовля уже везли в надійну схованку.

Зовсім по-іншому склалося з Понятовським. Граф Понятовський, що впав їй у око на одному з балів, танцював елегантно і вправно, хвиля музики плавно підносила її з графом і опускала плавно – він до того ж був завше дотепним, дещо кумедним і незмінно веселим.

Ввечері Катерина, тихенько скрадаючись, переодяглася в чоловіче вбрання і сторожко, на пальчиках, прошмигнула до чорного входу палацу. Заздалегідь приготовлена карета Наришкіна, спільного з Понятовським приятеля, стрімко рвонула з місця і понеслася гримучою бруківкою до помешкання графа.

Наступної ночі знову таємна мандрівка покоями, скрадлива така повз мовчазних служок, що відверталися і воліли не бачити, бо біди ще чого не оберешся, і знову карета гримить заснулими напівпорожніми вулицями.

Зрештою закохані перестали гратися в котика-мишку, Понятовський відкрито вже зустрічався з Катериною, згодом просто залишався ночувати в її спальні в ораніємбаумському палаці.

Та одного ранку, як тільки він вийшов з опочивальні, дорогу йому заступили гвардійці.

– Ви заарештовані, – без передмов і пояснень повідомили офіцери і потягли коханця до буцегарні.

Дивом вдалося залагодити скандал. Катерина народить від Понятовського доньку Анну, як дві краплини схожу на батька. Маля видалося хворобливе, ледве два рочки протягнуло і однієї ночі, тихо схлипнувши, відійшло в кращий світ.

Матері довго горювати не випало – нова пристрасть захопила її серце.

…Імператрицю не надто образили на суді слова Арсенія Мацієвича про коханців – що зі старого візьмеш і що він взагалі може знати про пристрасть кохання. Інша образа вжалила її, мов жарину хто вкинув за комір, образа пекуча і непростима.