29

Іван Корсак

У храм, де ні душі, Потьомкін ступив першим – й одразу ж відлуння його кроків збурило несподіване хвилювання. Таки збулася мрія, його настирність переважила, він сьогодні вінчатиметься. Імператриця з дружкою зайшла за ним, відчинилися царські врата і батюшка вже підносить хреста і Євангеліє.

Зазвучав невидимий хор, бо за домовленістю ніхто, окрім священика, не може бути на цьому вінчанні, він стояв поряд з імператрицею і не міг подолати хвилювання, відчував лише, як під тасьмою на лобі, що закривала його незряче око, виступає піт.

Батюшка підходить ближче до них із двома свічками, тричі благословляє, а як настав час ступити на плат, Григорій першим, аж сіпнувся, поставив ногу. Імператриця, що знала повір’я (хто перший ступить, той старшуватиме в домі), від того тихо, мов похлинулася, пирскнула зі сміху, але одразу ж взяла себе в руки.

Тремтливим голосом, прокашлявшись, батюшка просить перед Господом і свідками підтвердити своє рішення вступити в церковний шлюб, а наречені дають обітницю.

– Я, Григорій, бєру собє тєбє, Єкатєріно, за малжонку і шлюбую тобє мілость, вєру і учтівость малженскую, а іж тєбє нє отпущу аж до смєрті, так мі, Боже, в Тройци Святой Єдіний, помозі і всі святиі.

– Я, Єкатеріна, шлюбую тобє мілость, вєру, учтівость і послушенство малженскоє…

Батюшка вже твердішим голосом читав Послання апостола Павла до ефесян: «Браття, дякуйте за все завжди Господові й Отцеві в ім’я Господа нашого Ісуса Христа. Коріться один одному в острозі Божому. Жона хай убоїться мужа свого…»

Враз він затнувся, – звичний текст в думці обернувся несподіваним світським чином: «Як же імператриця має убоятися свого підданого, хай він і її чоловік?». Батюшка глипнув на наречену, не сміючи далі проказувати молитву, але імператриця тільки мовчазним кивком голови дала згоду продовжувати.

Далі вінчання тривало вже без несподіванок.

– Нововінчаним рабам Божим, Григорію і Катерині, сотвори, Господи, у здоров’ї і спасенні многії і благії літа…

З особливою урочистістю імператриця сповістила Потьомкіна:

– Вітаю тебе, чоловічку, жалую тобі генерал-аншефа і призначаю віце-президентом Військової колегії.

Два місяці тому він був призначений генерал-губернатором Малоросії. Відтепер до іменин і до свят він отримував по сто тисяч, у всіх імператорських резиденціях жив і обслуговувався двірцевим персоналом безкоштовно.

Надалі імператриця з німецькою пунктуальністю слідкувала, аби Потьомкіна не обходили нагороди. Особливо подобалося діставати йому іноземні ордени. Не завжди те легко давалося: як, нашіптували доброзичливці, коханцям царевбивці, що узурпувала трон? Але під вправними діями дипломатів упертість чужоземних государів капітулювала.

Насамперед Потьомкіна удостоїли ордена Олександра Невського і польського Білого Орла, що прислав Станіслав Август. Далі справи йшли вже легше. Потьомкіна нагородила імператриця орденом Андрія Первозванного, Фрідріх II прислав прусський – Білого Орла, Данія – Білого Слона, Швеція дарувала орден Святого Серафима. Образливо, звісно, що Людовік XVI відмовив у ордені Святого Духа і Золотого Руна, мовляв, цим орденом нагороджуються тільки католики. Георг II зробить лише круглі очі, коли посол в Лондоні перекаже прохання про орден Підв’язки.

Принц де Лінь якось закинув Потьомкіну, що він міг би стати князем Молдавії і Валахії.

– Та це дріб’язок, – заперечив Потьомкін. – Якби я захотів, то став би королем польським, я відмовився від герцогства Курляндського. Я стою вище.

Катерина II – імператриця. І вона мала право на випадковому клапті паперу писати Потьомкіну розпорядження для казначейства: «Возьми, сколько хочешь».

Щедроти государині не обминули і родичів Григорія. Троюрідний брат Павло Потьомкін став намісником Кавказу, а брат Павла Михайло – головним інспектором Військової канцелярії, Олександр Самойлов, племінник по сестрі, отримає посаду секретаря Державної ради і генеральський чин, інші племінники проб’ються в ад’ютанти імператриці.