Блаженний камінь

Антін Могильницький

В тих торжественних чувствій поломіні

Сплив їм остаток сей пам’ятной днини.

Сумрак з долини п’явся над гір щити,

Щоб світло сонця в облаках згасити.

Тоді аж ченці почали гадати,

Що в тій пустині – ні села ні хати,

Коби хоч в корчах, або коло плити

Знужену на ніч голову склонити!

Тими гадками запрятавши мислі,

Горі потоком скрізь хабник ся тисли,

Аж де ся боки Скитського провалу

Чимраз то вужче зближали помалу,

А густі корчі прохід затикали,

На мху, під соснов – так нічлігом стали.

М’яка мурава і боклаг і свита –

Якого ж треба подорожним ложа?

До того радість: постіль належита, –

Не один їм би завидів вельможа!

Віддали Богу вечірні похвали;

Лягли й були би солоденько спали,

Но якийсь шелест над ними в обочі

Не дав їх снові твердо вколисати.

Цілу ніч мріли і жмурили очі,

І ніч минула – ані руш заспати!

Скоро звістуни молодої днини

Нічних мар решту в гущ позаганяли,

Через вершечки в затіння долини

Цікавим оком туй-туй заглядали;

Зараз іноки опустили ложе,

І повітали пісньми світло боже.

Потім к обочі поступили сміло:

Що там над ними скрізь ніч шелестіло?

Хто їм під боком таку псоту правив,

Не дав заснути, і ночі позбавив?

Гадок багато, а мала дивниця!

Жодного ченці не знайшли страшила.

Скала в обочі, а під нев керниця,

З котрої струя по каміню плила!

Хочби ся в жменю змістила водиця,

Скоро ю ченців здибала зіниця,

Новов утіхов грудь їх наповнила.

Бо скала в пространь в спокійній затіні

Творила в глибінь і побіч три стіни,

А на них плита ніби стеля сперта,

Сподом підлога камінна простерта.

Але з переду, де стіна четверта

Мала стояти, там пространь отверта!

Чи тоту хатку начинням із сталі

В скалі тій людські руки викували?

Чи для чийогось спочинку, вигоди,

Така з рук вийшла вічної природи?

Над тим ся в умі різна гадка будить,

Минає правду, і в домислах блудить.

Але певніше єсть свідоцтво ока,

Що ціла хатка – то одна опока!

Не дрібні плити, ані грубші брили

В одну ся цілість штучно ізліпили.

Посеред хатки, при самім порозі,

Або принаймні від порога зблизька,

В твердій з природи і гладкій підлозі

Стоїть керничка, кругленька як миска,

Рівно і гладко виточена в брилі,

Гейби токар ю викружляв в точилі,

Без скалубини, на дні без нори,

А вода преці сичить до гори!

Так, що студена керничка чудовна,

Хоть пий і черпай, завсе води повна.

Примітки

Блаженний Камінь – після оповідань це перший притулок ченців, закладаючих основи скита, віддалений пів чверті милі від мурів монастиря над Скитцем на північнім березі. Видно в нім діло природи, оброблене трохи людськими руками. – Прим. А. Могильницького.

Подається за виданням: Твори Николи Устияновича і Антона Могильницького. – Льв.: Накладом товариства «Просвіта», з друкарні Наукового товариства ім. Шевченка, 1913 р., с. 432 – 434.