Потік Скитець

Антін Могильницький

Встали з починку, а надія мила

Радості сльозов око наповнила,

А серце в грудях било як дзигарок.

Минули борше зарінок і ярок,

І пригостили до Манявки броду,

Просто де потік з-помежи гір грає,

Ніби по сходах в річку ся спускає,

І з нев злучає свою чисту воду.

Але там води, хоч в однім кориті,

Чомусь сторонять ніби зноровлені,

Одним ложищем і по єдній плиті

Ще з півгодини пливуть розлучені.

Так що сли хтів би-сь добре ся вдивити,

Міг би-сь їх всюда пасмом поділити!

Дивну причину чудного з’явиська

Зараз іноки розпізнали зблизька,

Бо скоро стали по правій з приходу,

З пасма річного на вагу поклали, –

Вага з водою спустилась два цалі,

Туй-туй печерську вирівняла воду!

Примітки

Подається за виданням: Твори Николи Устияновича і Антона Могильницького. – Льв.: Накладом товариства «Просвіта», з друкарні Наукового товариства ім. Шевченка, 1913 р., с. 430.