Гостина в брусних дверях

Антін Могильницький

І мені встає до гори волосся,

Як си згадаю той великий страх!

Як бідні ченці, промоклі і босі,

Вилізли півбіч в стрімких чагурах!

І вони самі не знали сказати –

Чи ся драпали там о своїх силах,

Чи газда чесний гостеньки до хати

Заніс на плечах, на руках чи крилах?

Досить, що були на самім порозі

І середину хати оглядали.

А що в ужасі і тяжкій тривозі

З тих дивоглядів ще запам’ятали,

Звідтам ідучи, всюди по дорозі,

Хто був цікавий, так розповідали:

Довго-сьмо в пітьмі, в гримотах і зливі

Летіли, ніби нічновидний птах.

Аж провідник нас посадив на Кливі,

В густих і стрімких збочи чагарах.

Нам під ногами пропасть ся розверла,

Темна, глибока, як пекла пащека.

Майже би була живцем нас пожерла,

Так страшним горлом зівала здалека.

Над головами кремениста плита,

Майже п’ять шагів і повздовж і в шир,

Ніби шинами до скали прибита,

А в середині гранчастий отвір.

Стрімка і гладка, ніби діло штуки,

Пустила корень аж у Кливи спід.

Посеред неї чиїсь може руки

На образ дверей вирізали вхід.

Около неї буки і ялиці,

Сосни, смереки, свірк і вовче личчя.

На них гніздяться яструби, вірлиці,

Під ними звірі і нори гадючі!

Двері до входу з заліза і міді

Ще підпирала скали грімка брила

І темних духів страшні дивогляди,

І якась дивна невидима сила!

Но скоро ближче приступив рибак,

Мізильним пальцем зробив на них знак,

Зараз бігуни й замки заскрипіли,

Самі ся двері від себе втворили!

Примітки

Подається за виданням: Твори Николи Устияновича і Антона Могильницького. – Льв.: Накладом товариства «Просвіта», з друкарні Наукового товариства ім. Шевченка, 1913 р., с. 415 – 416.