Перше запізнання з жителями гір

Антін Могильницький

Жив при Манявки урочій долині

В многий добиток багатий скотар,

Що з трьох зимівок геть на полонині

Хоч триста дробу виганяв на яр.

Того син, легінь, гей калина в лузі,

А ще до того в роді одинак,

Марнів і нидів, валявся в недузі.

Чи десь в ночі ся чогось переляк,

Чи го взялися з’їдущі уроки,

Чи якусь натху з водов зимнов спив?

Чи дання дали дівки масноокі,

Чи му хтось з рання стежку підолив?

Чи чарівниці, виучені в Кливі,

Мов літавицю на нього наслали?

Чи молодиці пусті, чорнобриві,

Їдким го зіллям десь очаровали?

Чи вовкун підтяв, чи вітер підвіяв,

Чи го пошибли нічні опирі –

Хоч отець бідний не знати що діяв,

Не відгадали мудрі лікарі!

Де? що? ніт вісті! радили му люди,

Як сліпий плота ради ся хапав.

Тратив дні свої, волочився всюди

І працю свою марно розсипав.

Ані знахар той, що на небосклоні

Рахує звізди і бере в долоні,

Ані віщун той, що перед зірницев

Тверді примови шепче над керницев,

Кожну злу хвилю в цілім році знає,

З вітром, з деревом мудро розмовляє,

Ні тота відьма, що зрання на Юрі,

Простоволоса, та й ще без сорочки,

Полізе коміть по гладкій фігурі,

Зубами здійме свячені віночки,

А на Купала, коли лопухами

Обмаять стріху, вона ще при зорі

Сліди збирає всюди за стопами,

Рахує в плоті кілля і підпори;

Ні чарівниця й ворожка – ніколи,

Хоч на науці зуби си приїла,

Хоч мудра вийшла з рибаковой школи,

Отцю в потребі правди не вповіла!

Хоч до схід сонця святої неділі

На полонині під бердом в обочі

Дев’ятисильне ізбирає зілля,

В дев’яти водах другий день полоще,

Потім на межах, в північ на вівторок,

Галузки зв’яже в снопочки по сорок,

В новім горнятку на грані з тернини

Челюсть заліпить і пряжить до днини;

Що на голову встромивши дійницю,

В дев’яти бродах черпає водицю,

Кропить вигони, пашу і обори

І підливає з набілом комори;

Що пропасницю, студінь і гарячку

Зелом відмиє, на ліси відмовить,

Бабиці люті пшоном відварить,

Що замацає чиряк і болячку,

Угля ізкине, на гостець примовить,

Ружу гостцеву клоччям іспалить;

Ані знахарка, що карти кидає

І тим дівчатам, котрим цвіт майовий

Зів’яв на личку, час поорав рови,

Часом припадком долю відгадає,

Скуточне зілля і купіль порадить,

На обістя їм сватачів спровадить,

В лиці пригладить нескусну уроду,

І парубочкам голову заверне;

В тяжких припадках відшукає шкоду,

Знайде злодіїв і згубу оберне,

Повідганяє всякі перепони

І покмітує о бездольних долі,

Читає щастя в пасмах на долоні

І відгадує в купках на фасолі –

Всі тоті жони, розумні до всього,

Тоті глибоко учені знахори,

Не знайшли в своїй голові нічого,

Як до здоров’я міг би прийти хорий!

Навіть не знали ближче показати,

Коли і відки, з чиєї руки

Міг би журливий отець опитати

Хорому сину скуточні ліки!

Однак ся тратив, вишеплав мошонку,

І не одного суто обдарив;

А не знайшовши хорому старунку,

Ходив край світа, питавсь і журив.

Примітки

натха – щось від лихого звіря чи від відьмача надихане.

вовкун – вовкулака.

бердо – глибокий провал, пропасть.

Подається за виданням: Твори Николи Устияновича і Антона Могильницького. – Льв.: Накладом товариства «Просвіта», з друкарні Наукового товариства ім. Шевченка, 1913 р., с. 440 – 443.