Путь підземний

Антін Могильницький

Треба нам знати, що від брусних дверей

Попід Любянець во внутрностях гір

Бігом ся тягнуть підземні печери.

Не всюда рівні і в глибінь і в шир,

Раз так високо взноситься склепіння,

Що мож безпечно і на коня всісти;

Далі так низько сходить піднебіння,

Що ледве міг би-сь на рачки пролізти.

Тут так широко розходяться стіни,

Що легко побіч двом возам минути;

Далі ся сходять в так вузенькі сіни,

Що лише боком мож ся протиснути.

Раз біжать в глибінь, по стрімких заломах,

Аж осередка землі досягають;

Там в гору пнуться ніби подра в домах,

Під поверхницю горбів навертають.

Так крутим горлом, кременем і плитов,

Біжить геть наскрізь підземне корито;

Аж над Манявков, в спадистій убочи,

Де ріка берег мулить і полоче,

Стремить над склезю споре скал урвище,

Ніби розпалих будинків звалище,

А з боку темний зіває отвір –

Туди з печери дорога на двір.

Чернець скрапляє, гонить чорне стадо,

Що по дорозі ще ся помножило,

З вереском, писком, швидко, хоч не радо

То в сторц, то плазом стрімголов летіло.

Лише що гурмов отвору доспіли,

Бухнули роєм, як пчоли із уля –

Блисла зірниця, когути запіли,

І закукала над ними зозуля!

Сли-сь коли видів, як на конар грушки

Спадуть верстов ворони, сороки,

Стрілець скрадеться і вицілить з пушки,

Они ся стреплють, пирхнуть на всі боки;

Так темні духи і пекельні сили

На всі сторони геть ся розлетіли.

І вже піднесшись під хмари високі,

Ще повторяли страшенно грозити,

Що хоч де-небудь усядуть іноки,

Чи в монастиру чи в пустинь затінні,

За кривду свою мусять ся помстити!

Сли не на них, на сотнім поколінні!

Примітки

Подається за виданням: Твори Николи Устияновича і Антона Могильницького. – Льв.: Накладом товариства «Просвіта», з друкарні Наукового товариства ім. Шевченка, 1913 р., с. 422 – 423.