Внутрішнє упорядкування Блаженного Каменя

Антін Могильницький

На сушенину і всякий добиток

Мали при хатці саморідний спряток:

Глибоку яму в плити скалубині,

Много певнішу як багачів скрині.

Вже би якось ся перебуло голод,

Але що буде, як прийде зима?

Як до хатини завітає холод,

А тут ні дверей, ні печі нема!

Ба, і стіна ще четверта бракує,

А осінь вже ся до зими хилить,

Що ж, як шаруга з морозом подує

І сніженицев день білий затьмить?

Хто Бога просит, з розуму не збочить,

Поможуть руки, доки ще живі,

Тут урве трохи, там знов надторочить,

Преці дасть розвід своїй голові.

Не мали бідні іноки сокири,

Щоби як-небудь захистити діри

І поробити від вітра загати;

При тім ні свердла, долота, ні пилки,

Щоби при вільнім проході на двір

Поприбивати з кимаччя одвірки

І припустити хоть леда запір;

Але в пригодах, де біда докучить,

Сама потреба нас розуму учить;

А де ся навіть нікому не снило,

Мала причина зродить важне діло.

Мав Йоаникій ножик на припоні,

Правда, маленький, скрив би ся в долоні,

Тупий на вістрю і не здібний, хіба

Часом м’якого укроїти хліба.

Ним для потреби, потягши на брусі,

Різали пруття зарінкове в лузі,

Кілля, ліщину, де можна, ламали,

А свидовате сподом підтинали.

З того дві ліски сплівши на загату,

Від простогону захистили хату,

По середині вузенькі ворота

Примкли, гей дверми затулок із плота.

Що пліт не годен вітер-студінь сперти,

Мусіли луб’я з лип, смереків дерти,

З іви, лозини ужевки крутити,

І тим як шкіров загату обшити.

Мхом, що вкриває береги і яри,

Позамикали щілини і шпари,

А що кіл в камінь не дасться забити,

Дали підпори з спорих куснів плити;

Ще доробили замок до запору,

Зав’язку з лика і кілок з запрути,

Щоби хоч трохи двері прищепнути,

А так вже хата готова з надвору.

А в середині ж? Все тото, без чого

Ані чернець ся обійти не може,

З матеріалу зробили одного:

Стіл, піч і лави, полиці і ложе,

З саморідного божого створіння,

З куснів опоки, з твердого каміння.

Стіл – спорий камінь в самій середині,

Піч – чтири плити при самій керниці,

І лави з того ж, вище в скалубині

На кожний спряток вигідні полиці.

З шувара перів поплели рогожі,

Сітник мочарний пов’язали в мати,

Тверде рогожев застелили ложе,

Матами вкрили стіни від загати.

А щоби зм’якли тверді скалів брили,

Мхом і сухим їх листям пристелили.

На столі хрестик, знамя оборони,

Що го Пахомій тут приніс на шиї;

На стіні побіч чудовні ікони,

Тут Спасителя, там Діви Марії,

А яко знамя вірного звичая

При них ще образ отця Николая.

Все в пошанівку, і боклаг і книги,

Рясно з васильку зв’язане кропило.

Щоб ним прогнати рибака набіги

І посвятити кожне нове діло.

Щоби прагнущі з чудовного здрою

Не пригорщами черпали напою,

Де з скла і глини начиння не видко.

Черпачка з тикви була піянетко.

А щоб в потребі вогонь розложити,

На чтирьох брилах широкої плити

Сухі деревця одно в друге терли.

Потім з порохні губки си надерли,

З старого бука наламавши чиру,

Скалку кремінну злупали під міру,

А тупим боком ножика із сталі

В кожній потребі огня си кресали.

А при тій ватрі щоденні приправи

Пекли на грані, на каміннім крузі,

Або не мавши вареної страви,

Замість в горняті – пряжили що в спузі.

Тим могли прикрий голод покоїти;

Але як люта потисне зима,

Чим тоді грішне тіло приодіти,

Коли крім свити ні руба нема?

Але той Промисл, що живив їх щодень,

Щоби котрий з них з голоду не згинув,

На тверду зиму і на люту студень

Приобрів нагим теплу одежину.

Примітки

піянетко – мале начиння до пиття.

спуг, спуза – гарячий попіл.

Подається за виданням: Твори Николи Устияновича і Антона Могильницького. – Льв.: Накладом товариства «Просвіта», з друкарні Наукового товариства ім. Шевченка, 1913 р., с. 437 – 440.