Знаходять воду пожадану

Антін Могильницький

Но як зачерли аж на лівім боці,

З другого пасма, при самім потоці –

Великий Боже, дивна Твоя сила!

Зараз вага ся в долину схилила,

В гору з печерськов боклаг ся підносить!

Тут край гостини іноків голосить,

Вінчає труди, ісповняє віру,

Дає притулок, місце монастиру.

Хто з письма знає Ізраїля долю:

Як опустивши Єгипта неволю,

Фараон гордий притис го в пустині,

Смерть і окови ніс цілому плем’ю;

Як потім чудно Мойсея руками

Посеред моря як помежи стіни

Веден на берег сухими стопами,

Як вітав вільність і безпечну землю,

Як понуривши фараона в море,

Пісньми побіди гомоніли гори;

Або вернувши з-над рік Вавилона,

Як вітав грузи любого Сіона.

Так наші черці вітали долину,

Вітали потік, важкі його струї,

Бо тут скінчили далеку гостину,

Тут осягнули святі цілі свої!

З яков покоров на коліна впали,

Якими усти землю ціловали,

З яков утіхов важку воду пили,

Скрапляли шати і лице обмили,

Як ся молили благодарно Богу –

Того достойно сказати не могу!

Бо де чувств стільки разом ся скупляє,

Там язик людський слів не достачає.

Досить, їх доля в сні ся малювала,

А тут на яві правду показала!

Бо стовп із мряки в небо ся п’ялячий

Значить жар серця подяков гарячий.

Той знак на небі, ясні сонця лучі –

Промислу Бога всевидящі очі,

Що замислами божих слуг керують

І над їх долев неустанно чують.

Дуга – то знам’я божої поруки,

Що вже врагам їх не дасть більше в руки;

А Ное – образ: як потоп ужасний

Не поглинув го, так їм успіх щасний,

Борбу закінчать з вінцями побіди.

Переборовши пекла дивогляди!

Примітки

Подається за виданням: Твори Николи Устияновича і Антона Могильницького. – Льв.: Накладом товариства «Просвіта», з друкарні Наукового товариства ім. Шевченка, 1913 р., с. 431 – 432.