Сонне видіння

Антін Могильницький

Вже геть ся сонце з полудня схилило,

Нім розповіли взаїмні пригоди.

Як з брусних дверей принаймній без шкоди

І з життям вийти їм ся пощастило!

Як знайти прагли пожадані води!

Другу за другом як серце тужило!

Як Пахомія нічні невигоди

Тут сном зморили, і що му ся снило:

«Десь по гримотах, по зливі і тучі

Як стовп, спинався в гору бовдур мрак,

А в нього впершись, ясні сонця лучі

Чудний творили облаками знак;

А над сам потік дуга ся схилила,

І з його струї чисту воду пила.

Вонний жертовник розпламеняв Ное,

Піславши в звіди два голуби сиві,

Жертвував Богу вдячне серце своє,

Що вир потопа ізбігли щасливі!

Ми два в долині, як ягнята в блуді,

Взрок утопивши в тім небеснім чуді,

К потоку хижим поспішаєм кроком,

Щоби пізнати, що за божа сила –

Втім дуга хутко над нас ся схилила,

Облила світлом, і потягла цмоком.

Втім мя збудило тото сонне диво;

Но хоть сон правду не знає сказати,

Однак подібний з всім до нашой долі –

От, не завадить, брате, стрібувати!

Ходім в той потік! чей по божій волі

Там нашой цілі доступим щасливо.

От ріка, потік, а побіч дві гори.

Так само, як нам порадив Архорій!»

Примітки

Подається за виданням: Твори Николи Устияновича і Антона Могильницького. – Льв.: Накладом товариства «Просвіта», з друкарні Наукового товариства ім. Шевченка, 1913 р., с. 429 – 430.