Дальша вражда

Антін Могильницький

Правда, від тої побіди інока,

То над рибаком, то над його други,

Цілком спустіла яскиня глибока,

І брусних дверей заросли яруги.

Але чортівська зависть не заспала

В часах потомних інокам вредити,

Для лютой помсти доброй пори ждала,

Чесним їх трудам всюда клала сіти.

Не раз безсонним в молитві і пості

Броїли пакість тоті злобні духи;

В церкві і в кельї непрошені гості

На тіло й душу зсилали покуси.

І при роботі, во сні і на яві,

Образи скверні і огидні мислі,

Чи то в домовій чи церковній справі,

Лізли на очі, до душі ся тисли!

Не один з ченців оружжям закону

Довго боровся й побіждав їх псоту;

Вкінці прельщений полюбив мамону,

Лишився Бога, і утратив цноту.

І не дивниця! сли Бог свої слуги

Піддасть покусам за які провини,

Без борби, трудів не зберем заслуги,

А вінець з рожі не єсть без тернини!

Примітки

Подається за виданням: Твори Николи Устияновича і Антона Могильницького. – Льв.: Накладом товариства «Просвіта», з друкарні Наукового товариства ім. Шевченка, 1913 р., с. 423 – 424.