4.01.1903 р. До Я. І. Тобілевич
| 4 генваря 1903 p., Одеса |
Люба моя, кохана донечко Ярино!
З послідніх листів твоїх я бачу душевними очима моїми, що ти ніби стривожена, ніби духовно пригнічена! Може, це просто від журби за рідним краєм, може й безпричинно – не знаю; а тільки відчуваю серцем, що ти сумуєш! Коли б я помилявся в своїм чутті, то дуже був би радий; а коли угадую своєю душею твою молоду душу, то сердечно, з усієї моєї батьківської душі, повної кохання до тебе, пригортаю тебе до свого отцівського лона і разом з тобою переживаю твій сум, та молю бога, щоб він перелив у твоє серце мою мужественну волю і загоїв болячку якнайшвидше…
Одним з найкращих лікарств є праця! Не дурна, без мети, аби утомить себе, а розумна праця, у котрої є мета забезпечить лічну свободу і незалежність! Нема на світі кращого, як незалежність. Це високе становище робить чоловіка сильним на всяку життєву боротьбу, і ніякі кайдани не обважнюють його свободи на життєвім шляху. Знаючи, яке могуче значення має незалежність, я з усієї сили бажаю вам стать залежними тільки від своїх знаній, від своєї праці! Тому-то й хочу, щоб ви добилися таких знаній, які вам дадуть задоволення на всю жизнь!
І от ти, моя любко, моя хороша дитино, стоїш зараз на такім шляху, котрий веде тебе до розумної мети: стать вільною, незалежною людиною! Праця на цім шляху – розумна, і коли душа твоя потривожена чим – повернись до цієї праці: вона (праця) утішить тебе і заспокоїть сознанієм в будущині своєї нравственної висоти, своєї побіди над тим образливим подихом фортуни злої, що зараз пригнічує тебе!
Може, я трохи догадуюсь, може, помиляюсь, може, через свою безмірну любов до тебе хочу захистить тебе від малого подиху смутку і через те підбільшую перед своїми душевними очима твій настрій – може! Тільки серцем угадую той недобрий настрій, я хочу його розвіять своєю батьківською любов’ю, з котрою ніяка сила в світі не зрівняється! Всяка любов проходяща; всяка любов міняється, переміняється, забувається… Одна батьківська любов, будучи безкорисна і виникаючи з глибини предвічної природи, – остається навіки цілою, нерухомою, готовою на всякі жертви ради своєї коханої дитини! Ти кров моя! Хто свою кров не жаліє, не любе? Моя любов двойна, бо я тобі і батько й мати!
Обгортаю ж тебе батьківськи-материнською любов’ю і з рідного краю шлю тобі своє серце, повне такого кохання до тебе, якого ніхто ніколи тобі не дасть. І ради цього всього хочу, щоб дух твій піднявся вище життєвих пригод, щоб він панував над усім і гордо йшов уперед, до мети – незалежності, а незалежність дасть тобі щастя!!!
Кінчаю. Після сказаного я не хочу писать більш нічого, щоб не розбити гармонію враження. В листі до Марії і разом до тебе опишу дещо з нашого життя і деякі інші інтереси.
Цілую тебе кріпко.
Будь же здорова, моя люба доню.
Твій батько Ів. Тобілевич
Примітки
Вперше опубліковано в книзі І. Тобілевич, «Твори», том VI, ДВУ, X.- К., 1931.
Подається за виданням: Карпенко-Карий І. Твори в 3 тт. – К.: Держ. вид. художньої літератури, 1960 р., т. 3, с. 258 – 259.