17.10.1903 р. До Н. І. Тобілевича
| 17 октября 1903 p., Варшава |
От вже сімнадцять день ми у Варшаві. Город чудовий, чисто європейський, хоч я в Європі і не був, але думаю, що і самі гарні города Європи не відрізняються від Варшави. Є місця, як от Лазенки, – не налюбуєшся. Лазенки – це величезний красивий парк, де розкіш і примхи королів польських зробили все, щоб присмачить життя.
В самім центрі Лазенок великі ставки, і вода оточує невеличкий красивий королівський замок. В самому замкові – розкішні покої, обставлені мармуровими статуями художньої роботи. Крильця замка спускаються у воду, по воді плавають десятки лебедів. Збоку построено гречеський відкритий театр з амфітеатром для публічності. Амфітеатр одділяється від сцени водою, а сцена оточена. великими деревами, котрі роблять природну декорацію. В цьому театрі грають для царів і тепер балет і оперу. Це найкраще місце.
В самому городі великий рух. Взагалі народ небагатий. Як не лічить магнатів та інших грошових тузів, тут люди бідніші, ніж на Україні. Правда, всі вони, по суті, і пузиряться, щоб порівнятись з панами, але видно пана по халявах, як Хому по походу. Поляки, як і колись, все, що не польське, лічать нецікавим і нестоющим того, щоб його знать. В театр до нас поляки зовсім не ходять. Кажуть, що рік тому назад ходили до Ярошенка, але на сцені у якійсь лубочній п’єсі «Гайдамаки» українець плює в очі полякові і це зробило таку образу, що перестали ходить. Взагалі поляки зовсім неосвідомлені з Україною і українською культурою.
Політичні умови в Галичині, яка бореться з ляшським режимом і урядом, тут більш відомі, і при самому незначному якому випадкові преса гвалтує проти русинів. Оце на днях у Львівськім університеті студенти-русини закидали тухлими яйцями відомого шельму професора поляка Фіалку, і гвалт стоїть страшенний.
Коли б вже мерщій на Україну.
Примітки
Вперше опубліковано в журналі «Театр», 1940, № 4. Подається за цією публікацією.
В театр до нас поляки зовсім не ходять – Трупа у Варшаві успіху не мала. Гастролі всупереч пропозиції П. Саксаганського розпочали драмою І. Карпенка-Карого «Гандзя», яка не до смаку припала варшавському глядачеві і відразу ж відштовхнула його від спектаклів трупи. «Ми поїхали з Варшави, – говорить у своїх мемуарах П. К. Саксаганський, – з 4000 карбованців збитку!»
Подається за виданням: Карпенко-Карий І. Твори в 3 тт. – К.: Держ. вид. художньої літератури, 1960 р., т. 3, с. 261 – 262.