18.06.1904 р. До Н. І. Тобілевича

Я перші дні приїзду через всякі неприємні стосунки в протяг сезону потонув був в апатію, але мало-помалу виборсався з апатії і душевно рад, бо потеря енергії – послідній ступінь до вмирання всіх духовних сил чоловіка… Енергія – все!… І от, поборовши апатію, я прийнявся за роботу. Довго мені не вдавалося напасти на стежку, довго я сидів за письменним столом, виймаючи перо з чорнильниці і знову його умочаючи. Останки апатії давили дух. Нарешті, тільки 25 мая я почав писати нову комедію «Житейське море», протяг «Суєти» в 4 діях.

Ступінь за ступнем я оживав і сьогодні вчерні скінчив. Як радісно, коли чоловік воскресне духом і хоч що-небудь зробить! Нова комедія містить в собі суєтну кар’єру артиста Івана Барильченка – одного з героїв «Суєти». Чи вдалась вона мені, чи ні – не знаю. Домашні довольні, а що скаже публічність – не знаю. Здається, нічого собі написано, хоча я ще буду працювати з місяць над конечною обробкою, але можу сказати, що поправлю тільки стиль і дещо прибавлю, а в тім вигляді, як є, комедія готова. Може, на контрактах і ти її побачиш. Є ще надія, що дозволять «Підпанки» під назвою «Прислужники». Один чоловік обіцяв посприять – звичайно, за гонорар.

Всі близькі в доброму здоров’ї, крім діда, який, хоч і не в доброму здоров’ї, як вельми древній старець, але ще їздить в кріслі, що я йому виписав, т. є. не їздить, а возять його. Він буває бадьорий, буває в’ялий і капризний, як попсований паралічем чоловік.

Навкруги – йде біда для селян [Посушлива весна 1904 р. загрожувала урожаєві та сінокосам.]. Вже й тепер нема чим годувати скоту. Не знаю, як у других краях, а у нас насовується біда, бо запасів нема. Виходячи з цього погляду, можна думать, що й театральні наші діла будуть погані. Я передчуваю, що менше б потеряв, сидячи дома, ніж виїхавши на сезон, але, як там кажуть, «не вважай на врожай, сій жито, коли-небудь і вродить». Мушу їхать – таке діло. Три дні тому приїхав Панас і буде до 27 іюня, вчора приїхав Мова з Сергієм [Сергій – небіж І. Карпенка-Карого, син Д. М. Мови і М. К. Садовської], котрий виріс здорово і має передержку по алгебрі.

Я 6 – 7 годин працюю.

В люцерні викосили засиджені яйця дикої качки, і квочка висиділа трьох каченят, котрі бігають за мамою, як собачки, і вона їх пасе то на луках, то в березі. Премилі птички – тьма інстинкту, і дуже цікаво, що воно дике, але ще того не почуває і лізе на руки до чоловіка.

Одно каченя попало було жабі в рот, але мама кинулась з одчаяною хоробрістю на жабу і одняла свого питомця. Ще хвилина, і бідна пташка зосталась би у животі злої жаби. Тепер пускаються на воду при посиленій охороні.

Примітки

Вперше опубліковано в журналі «Театр», 1940, № 4. Подається за цією публікацією.

Подається за виданням: Карпенко-Карий І. Твори в 3 тт. – К.: Держ. вид. художньої літератури, 1960 р., т. 3, с. 263 – 264.