5.03.1904 р. До Н. І. Тобілевича
| 5 марта 1904 p., Житомир |
[…] Я сильно був зайнятий послідню неділю в Києві, а потім: счеты, расчеты, переїзд. Не вспів відпочити, як знову дванадцять день підряд спектаклі, та ще й нездужав трохи, а нарешті 27 февраля скінчилися спектаклі, і я зовсім захворів: голос потеряв, горло боліло, голову в затилку так ламало, що я не знаходив місця від болю – очевидно, щось на кшталт до інфлюенци. Так було чотири дні, і оце сьогодні вже почуваю себе добре.
Те, що ти зостався (на тому ж таки заводі. – Л. С.) – добре, бо часто буває, що в погоні за кращим теряєм і те середнє, що маєш. Помаленьку виросте що-небудь краще. Все, що помалу росте, – добре і міцно виростає. От хоч би й дуб, як туго росте, а зате ж і міцний робиться з кожним роком росту. Головна річ – здоров’я.
З дідом [Дід – батько драматурга, Карпо Адамович.] щось твориться. Знову був припадок «исступления». Кричав, хотів бить усе, а потім виспався, і знову нічого. Бідолаха, як він бореться з смертю, сказано – богатир.
«Суєта» йшла в Києві десять раз, і збори давала, і славила мене, як ще й досі ні одна п’єса так не славила!.. Що там люди бачать такого надзвичайного – не знаю. І в Житомирі вже пройшла 2 рази, і всім подобається, і збори дала, а оце 7 марта знову починаємо серію вистав «Суєтою».
З 15 апреля ми будемо грати в Єлисаветі десять-п’ятнадцять спектаклів. Між 5 і 15 апреля Панас сам з трупою думає дати кілька вистав в Бердичеві, Умані або в Черкасах. Ліницька хотіла покинуть, як не візьмемо Малину [Малина – диригент оркестру в трупі П. Саксаганського.]. Із страху перед пониженням жіночого ансамблю мусили взяти Малину, і Микола гостро проти цього не виступав, а тепер, як Малина вже приїхав, він таку підняв веремію, що прямо стидно! Чим це скінчиться – не знаю. Проте треба театри знімать, бо треба діло робить, поки ще є здоров’я. На літо знову зняли Харків. Зимою думаємо – Одесу, Київ, але ще не скінчили ні з Одесою, ні з Києвом, йдуть перемови.
Примітки
Вперше опубліковано в скороченому вигляді в журналі «Театр», 1940, № 4. Подається за цією публікацією.
Подається за виданням: Карпенко-Карий І. Твори в 3 тт. – К.: Держ. вид. художньої літератури, 1960 р., т. 3, с. 262 – 263.