«Очами хижими з пратьми віків…»

Юрій Клен

Очами хижими з пратьми віків

знов дивиться на нас днедавнє.

Росте ріка, гуде вода в ній,

гуркоче глухо рокотом років.

В огні і вихорі грядуть часи,

доба жорстока і почварна,

не Метерлінка, а Верхарна.

А ти жахне тавро її неси.

Ось піднесе тобі до вуст трубу:

труби її страшні фанфари,

її заграви і пожари,

терпку весну, стократ хмільну журбу.

Вже розтинає вітру дикий спів

життя ще не початий простір,

гуде, гуде в невпиннім рості

і душу рве на сто шматків.

Хто запалив безмірну далечінь?

То не прадавні світять зорі, –

то падає на тло істор’ї

твоя страшна і велетенська тінь.

Примітки

Метерлінк Моріс (1862 – 1949) – .

Верхарн Еміль (1855 – 1916) – .

Подається за виданням: Клен Ю. Твори. – Торонто: Фундація імені Юрія Клена, 1957 р., т. 2, с. 179.