«Варварів рать навісна…»

Юрій Клен

Варварів рать навісна, пожадлива і стоязика

навалом сунула знов на квітчасті простори Еллади.

Поле і гори гудуть від брязкоту зброї і крику.

Лізе строкате, страшне, рябе, перемішане стадо.

Але на чатах стоїть чуйна, невсипуща варта,

знає, що вище за все, за все на великому світі

горді прекрасні Афіни і рідна, укохана Спарта,

радо віддасть їй життя, яке забуяло у квіті.

Лютий, ворожий прибій у щит ударяється мідний.

Вкопаний став Леонід і боронить свої Фермопіли.

Грекам у вуха ревуть уже смерті труби побідні.

Небо Спарти в очах їм сотнями сонць зажаріло…

Сонце, тресвітле, страшне, яке ще перед віками

Греції сині моря одягало в шкарлатові шати,

сонце, щодня золоте, невблаганне, те саме,

вічні сніги у багрець одягає і пестить Карпати.

Мужність безсмертна і тут. А радість і туга безмірні.

І на цих скелях крутих проміння різьбить золотисто:

«О, перехожий, стривай! Сповісти Україну, що, вірні

гордим її заповітам, тут полягли ми всі триста!»

Примітки

Подається за виданням: Клен Ю. Твори. – Торонто: Фундація імені Юрія Клена, 1957 р., т. 2, с. 180.