«Квітнева ніч над Данте-стадіоном…»

Юрій Клен

Квітнева ніч над Данте-стадіоном

сузір’ями аж лускотить.

Ідуть брунатні легіони,

весна прапорами шумить.

Палахкотять кадильниці смолисті,

немов повстав забутий Рим,

такий, яким він був колись то

під небом вічно-молодим.

На загорільців фанатичні лиця

зірчастий ллється водопад.

Не Рим – Баварії столиця

цвіте, як срібний вертоград.

Повітря барабанний дріб стрясає

і враз урве на мить…

І мертва тиша западає:

лиш чути, як мотор гурчить.

Літак вождя вгорі ширяє круком…

І враз, – обранцеві Творця, –

йому назустріч тихим стуком

дригнули натовпу серця.

І порив кидає в повітря бубни,

плащі, і крики, й прапорці.

Розтялись марша звуки трубні.

Він долю важить на руці.

Ось він у світлі став, метнув перуни.

Бере він серп, прийшли жнива.

І вже з високої трибуни

у натовп кидає слова.

І відповідь на них: «Веди крізь бурі,

збудуймо храм на висях гір!»

І «Те salutant morituri!»

луною котиться в простір.

Нового цезаря на стадіоні,

де навхрест променів мечі,

нові вітають легіони,

потужним кроком ідучи.

* * *

А за мурами, у полі

виють біси, виють голі,

як безкрилі кажани:

«Почекайте ще весни,

будуть, будуть буруни.

Будуть, будуть літні спеки,

ще погріємо пащеки.

Трете царство недалеко,

сплине, сплине, мов у сні,

в фосфоричному вогні».

Примітки

Подається за виданням: Клен Ю. Твори. – Торонто: Фундація імені Юрія Клена, 1957 р., т. 2, с. 171 – 172.