Думи мої

Юрій Федькович

Думи-ж мої, думи рускі, відки ви ся взєли?

Ци ви може в моїм раю квіточками цвили,

Ци ви може в моїм небі ангелом літали.

Що ви моє бідне серце досі колисали?

Так як мати вороб’ятко вечером колише,

А над ним і коло него хрестик Божий пише,

Би уроки, би злі духи там не приступали, –

Так і моє бідне серце ви-сте колисали.

Ні родини, ні дружини, – бо сестричка вмерла,

Що тій бідній сиротині сльози часові втерла, –

Так пішов я в світ широкий за кавалком хліба, –

Ах, не раз я мусів чути: ціба, хлопче, ціба!

А хоть хто кавалок хліба часом дати рачив,

То аби ся надивити, як хлопчина плаче.

І ци можна дивувати тому тулачеви,

Що продався до жовнярства за три срібні леви?

Не дивуйте, люде добрі, доля так судила.

А як часом з черевика кров камінем плила,

І під буком під капральским плечі ся кроїли,

То ся мої синці, рани думами гоїли.

Бо хоть часом і за дурно бранця хто набився,

То не йшов він до Дунаю, з гвера не стрілився,

Лиш узяв кобзину в руки, та й зачав співати,

А вкоївши своє серце, ляг з кобзинов спати.

Примітки

Поезії, 1862, стор. 3 – 4.

Подається за виданням: Писання Осипа Юрія Федьковича. Перше повне і критичне видання. Том 1. Поезії / З перводруків і автографів зібрав, упорядкував і пояснення додав д-р Іван Франко. – Льв.: друкарня Наукового товариства ім. Шевченка, 1902 р., с. 18 – 19.