Квітки

Юрій Федькович

Що кажуть, душко, квіточки ті милі,

Що он так красно на траві цвітуть? –

Зривай ті квіти, доки ще зацвилі

І доки другі квіточок си рвуть.

Бо прийде осінь – зіленько зів’яне,

Де сніг упаде – квіточок вже ніт, –

Тогді як око за квітками гляне,

То лиш заплаче на студений світ.

І як ті квіти, що їх яр сплітає,

Не вскреснуть більше, як їх зітре лід,

То так і людська молодість минає,

А що минуло – вже не верне вслід.

Тому зривай си яром твої квіти,

Коли в личку ти калиновий гай,

Коли в душі ще тепле серце світить,

Бо як загасне, то загас і рай.

Примітки

Поезії, 1862, стор. 16

Подається за виданням: Писання Осипа Юрія Федьковича. Перше повне і критичне видання. Том 1. Поезії / З перводруків і автографів зібрав, упорядкував і пояснення додав д-р Іван Франко. – Льв.: друкарня Наукового товариства ім. Шевченка, 1902 р., с. 27 – 28.