Святий вечер

Юрій Федькович

Звіночок звонит, звонит, звонит,

Все місто в світлі, в раю тоне,

Аж до касарні б’є ся ехо.

Бо в тій касарні темно, тихо.

Лиш онде жовнярь в світлі луни

На слуп приперся гей до труни,

Сльозаве око в небо зносит,

І ніби звізди о щось просит.

А звізди так му світя ясно,

А по домах весело, красно…

Чого ж єму так серце мліє,

Коли нихто не печаліє?

Га, відки ж я то можу знати? –

Єго не смію запитати.

Не видиш, як він брови хмурит?

Хто знає, чо ся жовнярь журит.

Примітки

Поезії, 1862, стор. 37 – 38.

Подається за виданням: Писання Осипа Юрія Федьковича. Перше повне і критичне видання. Том 1. Поезії / З перводруків і автографів зібрав, упорядкував і пояснення додав д-р Іван Франко. – Льв.: друкарня Наукового товариства ім. Шевченка, 1902 р., с. 42 – 43.