В церкві

Юрій Федькович

Сумно, тихо в Божім дому, в сумраці всьо тоне,

Лиш священник старесенький в книжці шось читає,

А там свічка одинока в попіл догорає,

А зо стін ся позерают золоті ікони.

А на плиті, на студеній, – чо ж ми око тоне? –

Молод жовнярь в домовині мертвий спочиває;

Ни сестричка не голосит, ненька не вмліває,

Лиш там свічка воском плаче, а за нев ікони.

А священник вийшов з книжков, над мерцем голосит,

І послідне цілобзанє сиротині просит,

Но нихто го не цюлює, і – нихто не буде.

Прибивают чорне віко, свічка спала, кліє…

Ні сестричка не голосит, ненечка не мліє,

Вшак то жовнярь, сиротина, – хто тужити буде?

Примітки

Поезії, 1862, стор. 33 – 34.

Подається за виданням: Писання Осипа Юрія Федьковича. Перше повне і критичне видання. Том 1. Поезії / З перводруків і автографів зібрав, упорядкував і пояснення додав д-р Іван Франко. – Льв.: друкарня Наукового товариства ім. Шевченка, 1902 р., с. 39 – 40.