На дорогу

Юрій Федькович

Ти їдеш, милий брате, де би добре жити?

Їдь, соколе мій ясний, дорогий мій друже;

Постели ся дорогов, ти стокротна руже,

Аби му на терновий світ любо ступити.

А хоть стане на тернє, не коли го дуже,

Бо то серце ще Боже, може затужити,

А тобі би за него Бог не міг простити…

Не вколи го! Не вколеш, красна моя руже?

А хоть вколе коли тя, то не плач, соколе:

Світ великий, усе ся загоїт поволи;

Вшак нам доля судила на земли страдати.

Но як доля глогова поранит тя, горе,

То вернися, мій брате, хоть би через море.

А не пущу тя більше світом ся блукати.

Примітки

Поезії, 1862, стор. 34.

Подається за виданням: Писання Осипа Юрія Федьковича. Перше повне і критичне видання. Том 1. Поезії / З перводруків і автографів зібрав, упорядкував і пояснення додав д-р Іван Франко. – Льв.: друкарня Наукового товариства ім. Шевченка, 1902 р., с. 40.