Мій образ

Юрій Федькович

Як, ти дивиш так смутно? То соколі очи? –

Так, небоже, не дивит сокіл на Підгір’ї. –

А твій кучер як Дунай, як орлове пір’я?

Так го німці остригли і рости не хоче.

А личко ти чо зблідло? – шо сльоза полоче? –

Не кажи то нікому, бо не найдеш віри.

«Родився на Підгір’ї, ба і ріс в Підгір’ї». –

Скажут люде, – «в Підгір’ї смутку ся не хоче».

А яка-ж бо то шата, шо ти груди криє? –

Така, як моя доля, шо лице ми миє:

Тісна на моє серце і тісна на душу;

Бо моє серце, братя, сардаком ся крило.

Під бланев ся кохало, під ременем било…

Даруйте, жаль мня ломит, – перестати мушу.

Примітки

Поезії, 1862, стор. 31 – 32.

Подається за виданням: Писання Осипа Юрія Федьковича. Перше повне і критичне видання. Том 1. Поезії / З перводруків і автографів зібрав, упорядкував і пояснення додав д-р Іван Франко. – Льв.: друкарня Наукового товариства ім. Шевченка, 1902 р., с. 38 – 39.