16. Піп доносить на Коломійця

Олександр Кониський

Коли чиї найбільш пішли тепер прахом мрії і надії, так іменно попові: ланок – немов той вазон, винирнув у нього з-під рук. А був він так близько! Тільки Олешка на Сибір – і козарський ланок у Кузьминих руках. Отже, ота губернія вирвала у Кузьми з рук ланок. «Та ще тепер і Олешко, – думав собі Гречаний, – набереться смілості, ще більш глумитиметься з людей». У голові Гречаного повстали роєм нові думки.

– Се все так накуйовдив Коломієць, – говорив він Передерієві, – він поглумився з нас; у нього там в губернії якась рука є, він вступився за Наума. А чи тямиш ти з якої речі?

– Одним миром мазані, – відповів Передерій.

– Усі ми одним миром мазані, та не всі ж такі баламути. Я тобі давно кажу: треба стерегтися того духу…

– Та й стережемося.

– Не бачу сього я: як се «стережемося», коли Коломієць пускає між людей той дух.

– Може, й так.

– Не «може», а певне, що так. Раджу тобі пильнувати ліпше та прислухатись, просочити, чому напучує Коломієць людей? Чого в нього цілу зиму збиралися парубки в школі по вечорах?

– Не самі парубки, ходили й жонаті, навіть і я раз заходив; книжки він читав, а люде слухали.

– Еге, книжки, а які книжки?

– Про те не скажу! При мені щось про жука читав, та я гаразд не розібрав, що він там про нього твердив… а більш не знаю що.

– А я знаю…

Небавом отець Кузьма поїхав до повітового міста; якась там у нього справа була і до благочинного, і до ісправника, і до інспектора народних шкіл.

А тижнів за два приїхав у Горбанівку ісправник, розпитувати, нащо Коломієць збирав у школу зрослих людей і про що розмовляв з ними?

Саме на Трійцю [80] прийшов до Коломійця приказ переноситися в інше село.

«Що воно за морока отсе, – думав собі Коломієць, – за що земці не злюбили мене? За що другий вже рік турають мене з села в село?»

Так би ніхто й не тямив причини, коли б попадя не проговорилася Насті та не натякнула, що не слід Ілії вступатися за Олешка.

– Так се нам за те? – спиталася Настя.

– Авжеж, за те; се я запевне відаю від самого інспектора.

Небавом, як скінчився в школі іспит, Коломійці рушили з Горбанівки. Олешко, провівши їх, вернувся до корчми.

– Давай, Мошку, чвертку! – мовив Наум і, взявши повну шклянку горілки, проковтнув її одним заходом.

– Ну, Мошку! – мовив Наум. – Не забув про нашу умову?

У Мошка аж очі заблищали.

– До Покрови, ще далеко, – відповів жид.

– Не твоє діло; не ти змилив слово – я. Купуй тепер і ланок, і грунт, і хату!

Мошко не зразу поняв віри; йому здавалося, чи не привиджується кому Олешків голос.

– Ви шуткома? – спитався він у Наума.

– Не до того мені, щоб шуткувати! Кажу – купуй!

З’єдналися… Олешківська земля була предківська, козача, і по закону йому не можна було її прямо продати нікому – опріч козакові. Але на се є об’їздки… Мошко взяв з Наума не купчу, а векселі. Олешкові землі пішли на ліцитацію. Купив її Мошко за свої векселі…

Примітки

80. Трійця – назва релігійного свята п’ятдесятниці, відомого на Україні як «зелені свята».

Подається за виданням: Кониський О. Оповідання. Повість. Поетичні твори. – К.: Наукова думка, 1990 р., с. 206 – 207.