3. Бог помагає родині Скиб

Григорій Квітка-Основ’яненко

Захарій був чоловік розсудливий: пішов до свого начальства, об’явив, що так і так, він приньмає сиріточок замість дітей, а об худобі, що у хаті зосталася, так щоб начальники дали порядок, як треба.

Добре діло. Начальники дали порядок, що аж пальці знать було. Яке зосталося у хаті збіжжя й надворі господарство, усе пішло по рукам. Не брав тільки той, хто не хотів; лавки з хати позабирали, двері познімали, стала хата пусткою; пустувала-пустувала, далі як стала завалюватися, то її розібрали і потребили на місток, щоб добре було калюжку переїжджати. Пішло усе по усім усюдам, звісно, як сирітське.

Що ж Захарій з своїми дітьми? – Еге! і сиротам бог послав такого чоловіка замість батька, а жінку його замість матері, бо обоє добрі були, так і їх господь милосердний за їх добре діло благословив уво всім.

Захарій був не з заможних. Перебивався, сердега, де б заробити, та тільки тим і пропитувався. Часом дуже кріпко чухав потилицю, щоб де чого узяти. Жінку йому бог дав невередливу і роботящу, не покладала рук і вона, і що зароблять удвох, тільки у них і є. А як вміли добре порядковати, то їм і ставало на усе. Не було в них багато одежі і залишнього нічого, та й не походили ж і на старців.

На Захарію свита добра; хоч вона і одна, та годилася промеж людей; щонеділі сорочка на ньому біла, нелатана, і усе прочее; і чоботи, і шапка, і пояс, усе було, як у людей. Васька тож мала і плахтину, хоч і простеньку, та не діряву; була й запасочка, і черевики шкапові, і очіпок парчевий, хоч і дуже старенький, іще материн, та годився про празник і у люди куди. А вже намиста або хреста і не питай. Не збули б вони сього добра, якби в них попереду воно було; а то як не було, так не стяглися добути його; бо, я ж кажу, хоч і робили, щиро робили, та тільки що пропитовали себе, зодягались та протоплювали себе зимою.

Узявши Захарій діток до себе, каже з Ваською: «Що ж, будемо ще пильніш робити, щоб стало на долю дітей наших». Так і почали робити.

Еге! і бог благословив труди їх. Де Захарій мав заробити рубля, гляне – ні відсіль, ні відтіль набіжить йому два. У таке урем’я, як, думає, нігде не прочує роботи, і каже:

– От буду що-небудь коло хати, то у дворі справляти та лагодити.

Дивиться – кличуть його, і така трапляється робота, і такий з неї заробіток, що він і на думках не покладав. Те ж саме і у Васьки робиться. Рук не поклада, роботи не оббереться та знай грошики чистить. І свій, і мужиків заробіток – усе докупи, усе докупи… Хвалять бога милосердного! Не сиділи голодом ні один день, сиріток зодягли, у чім треба було, ще й грошей скільки там лежить.

Треба їм коровку купити – не поморщились, готовими заплатили; пішло господарство, як і у людей, а усе – для-ради діточок. А сі їх потішають: ростуть, граються, взивають їх татом та мамою, люблять їх. Стали трошки розуміти, навчено їх богу молитися, навчено до церкви божої ходити, навчено, як там молитися і перед ким та і як стояти, навчено, як старість почитати і усіх поважати.

Піднявсь Кость на ноги: видиме діло, що бог наділив його розумом і що хлоп’я понятливеньке. Захарій, порадившись з жінкою і бачачи, що зможе, віддав Костя у науку, у школу до дяка:

– Нехай, – каже, – хлоп’я привчиться письма; хто його зна, що з нього буде, до чого бог приведе.

Хлоп’я вчилося, до розуму доходило, було понятливе, звичайненьке, приятливе до усякого.

Мелася була втіхою Васьці, а що вже Захарію, так і міри нема! З рук не спускав. І вже було хоч як, а знайде залишиш шажок, щоб своїй Меласі, як їде з города, або медяничок, або бубличок, або хоч що-небудь так привезти. Піднялася на ніжки – те і зна, що за веретено береться. Звісно, як дитина, не вміючи ще нічого, попсує матері і мичку, і ті нитки порве, що мати направля, вона їх по-своєму зведе, а часом і веретено закине, що й не знайдуть. Погрима було на неї Васька, так буцімто та й нічого, бо бачить, що дівча кидається до роботи. От, як трошки урозуміло, мати і почала їй показовати, як що робити, так куди – від гребеня і не віджене, і шити узялося-таки і гаразденько.

Нашому Захарію і у всім бог помагав. Незабаром розжився чоловік і на шкапу. Друга робота – другий і заробіток. Котяться знай грошики, хоч і невеликі, та усе-таки з нужди вийшов: про усячину лежить у нього непочатих рублів з п’ятдесят. А се і усякому, такому як Захарій, сума немала; вже він недалеко став і від багатого. Хвалять бога Захарій і Васька, потішаються діточками своїми, а найбільш їх послухнянством, звичаєм і що до усього доброго ретиві, а на злеє діло в них і думки нема, і цураються від усього недоброго.