1. Пролог

Григорій Квітка-Основ’яненко

Як таки не любити діточок, сих янголиків божих! Воно дивиться на тебе приятненько, люб’язно, всміхається; хоч ти його і зобидиш, пхнеш, поскубеш, – воно заплакало, відійшло, побачило кошеняточко, іграшку яку-небудь, вже воно і там, вже возиться коло нього, вже до тебе лізе і сміється тобі, коли ще сльози з оченят краплють; воно їх втира, а другою ручечкою хвалиться тобі цяцею і забуло про те, що ти його ізобидив. Лиха не пам’ятує, а приголуб же його, так воно іще і пильніш буде до тебе ластитися.

Чи є ж такий чоловік на світі, хто б не любив діточок? Інший хоч і не любить з ними пестоватись, і не зуміє їх приголубити, та усе-таки любить їх від серця, втішається, і чого б то йому не дав, чого б не зробив, щоб воно було веселеньке? Ні, нема такого чоловіка, щоб їх не жаловав! І самий запеклий харцизяка, звісно, як о своєму умі, а не тогді, як розлютується, що й не чувствує нічого, і в того рука не підніметься, щоб яке зло зробити дитині!..

А як дитяточко та недуже? – крий боже, як то жалібно дивитися на нього! Лежить ув огні, бачиш, що стражда, чогось бажа, кидається, дивиться тобі у вічі, просить чогось, – не знаєш, не второпаєш його, що воно силкується промовити; жаль тебе озьме, проймуть сльози, і… тут би душу свою віддав, щоб відгадати, чого йому хочеться, і усе те йому дати, щоб воно повеселішало. Тільки ж вгадай та дай йому, то і бачиш, що воно вже і забуло лихо! А коли ти потрапив на ліку та йому полегшало, то згадай лишень, як на твоїй душі весело стане! Неначе сам собі яке добро зробив, більш – неначе вгодив самому богові милосердному, создателеві нашому, і от-от від його святої правди ждеш собі великої милості!..

Воно ж так і є. Так і господь повеліва. Що з того, що ти зробиш яке добро такому, що тобі тим же і віддякує? Ні, зроби добро такому, що він тобі ніколи не віддасть. Вже й нема нікого такого більше, як дитина. Ти його нагодуй, ти його оборони від чого, що хоч йому зроби, а воно тобі і подяковати не вміє, і поклонитися не зна: побігло від тебе, вибрикуючи. Ти ж думаєш, що твоя праця об ньому і саме пусте слово, чим втішив його, так і пропало? Е, ні! Є той, що віддасть тобі добром на сім світі, а на тім уведе тебе у царство своє, бо ти вбивався за сиріточкою, тратився на манюсіньких діточок, поставляв їм усе, чого їм треба було, а найбільш усього помагав немошним та болящим діточкам, пам’ятуючи і до тебе любов і милості самого господа, творця небесного.

Ось розкажу я вам, як господь сам старається об манюсіньких діточках, сохраня їх і посила їм благодітелів; не оставля і тих, хто вбивається за діточками, жалкує об них і не жаліє нічого, аби б сих малявочок сохранити від усякої біди.