Генерал доручає Тихону царську казну
Григорій Квітка-Основ’яненко
Аж ось незабаром набіг вп’ять у село справник, та не до волості, а прямісінько до старого Тихона, а за ним у колясі генерал, з золотими китицями на плечах, на грудях золота звізда, а на шиї усе хрести, та аж сяє. Старий Тихон, як побачив таких гостей, та аж затрусився, не злякавшись, а дивуючись, що такий великий пан до нього приїхав, і за чим би то?
От, увішедши у хату, справник зараз і сказав, що се генерал приїхав від самого царя; що цар, таки пославши усюди гроші на хліб і повелівши усім порядком роздавати, ще таки послав і генералів і кожному дав по великій сумі, щоб так, якого вздрять бідного, старого, немощного, каліку, щоб по рукам на їх бідність роздавали, щоб швидче, кому нужда, поміч подати. Так отсе генерал Сей заїхав у наш уїзд і, прочувши про Тихона, хоче йому скільки тисячів віддати, щоб він, як почав бідних обділяти, так щоб тим же порядком і царські гроші на милостину роздавав або, хліб купуючи, хлібом обділяв.
Тихон ще тільки почув, що се генерал, присланий від самісінького царя, та так і впав перед ним в ноги, а генерал аж крикнув на нього та звелів устати та слухати. От Тихон усе й стояв перед ним, похиливши голову, звичайно, як перед великим паном. Далі ж, як розказав усе справник, генерал ще знова казав, щоб Тихон від справника приньмав по скільки йому треба буде грошей і щоб робив, як лучче зна, аби б бідним помагати, і щоб вони знали, що сяя поміч від царя і цариці йде, так щоб вони за них молилися богу.
Тихон і вдруге впав було до його ніг, як вислухав усе, і каже: «Чи я ж достоїн такої честі, щоб царську казну…»
А генерал і перебив йому, і вдарив його рукою по плечам, і став казати, що він чув, що Тихон чоловік розсудливий і знає, кому як у нужді помагати. Повелівав, щоб узяв у справника скільки там суми, та й прошукував яких бідніших, та зараз би їм і поміч подавав. Далі питавсь у нього, як він дума лучче: чи хлібом роздавати, чи грошами по рукам роздавати, і скільки йому треба на перший случай суми відлічити.
От Тихон, не рябіючи нічого, так прямо і став казати: «Подозвольте мені, ваше… благо… родіє… сиятельство, звиніть, ми мужики прості, не вміємо, як такого пана і величати, не тільки з ними говорити, так нехай буде по-нашому, не во гнів вам, добродію!» – та й уклонивсь перед ним.
Генерал, звісно, не второпав, що йому Тихон по-нашому казав, та спитав справника. Як же той йому розтолковав, що, каже, добродію означа, що добро діє або робить добро, так генерал аж засміявся та й говорить: «Харашо, харашо, мужичок! Взивай меня добродію, это палучче сиятельства».
Тихон вп’ять уклонивсь і став своє казати: «Моя думка, добродію, така, що усякі просять помочі: інший від нужди, а інший, щоб бездільничати. Коли ж хто просить від нужди, той радніш буде хлібові святому, бо за гроші ще йому треба йти, щоб куповати, а він може вже третій день, як хліб бачив. Коли ж який мошенник, так той хлібові і не рад буде: йому давай грошей, щоб п’янствовати або що друге такеє ж лихеє робити. Так лучче усього будемо давати хлібом; а через те усі, хто біду терпить, усі до нас зберуться, а ті, що плутують, почувши, що в нас грошей не роздають, шарахнуть від нас геть».
– Правда, правда твоя, – сказав генерал, – дєлай, как сам знаєш. А сколько ж тобі суми одпустить? Я дал справнику п’ять тисяч. Хоч усі бери, я тобі вірю.
– Покорно благодарено, добродію! – сказав, уклонившись, Тихон. – Як ока повинен берегти царську і копійку, не то що; та тільки от що: тепер по царській милості увесь народ з гамазіїв хліб бере, і голодного нема нікого, а которі – пішли на заробітки по усім усюдам, і через таку велику милость царську – подерж його, господи, на світі! – усяк через зиму пропитається; так через зиму довольно буде і одної тисячі; удоволимо, коли хто явиться голодний; а от вже весною, та поки до нового хліба, тут ще більш нужда постигне: поїдять усе, попродають усе, заробіток вже не той, стануть вертатися додому, по дорозі не дуже де випросять, так от тут-то біда така прийде, що і крий боже! так от тут ті чотири тисячі у великій пригоді стануть…
– Правда, правда твоя, старичок, правда. Так і делай, – сказав генерал та й повелівав справнику, щоб у тих людей, що накупили увосени та мали дорогою ціною продавати, так увесь той хліб узяти і віддати Тихонові на роздачу бідним за царське здоров’я, а їм сплатити з казни гроші, почім вони його покупили, і росту що положити за сії місяці, та їм приказати, щоб удруге не квапились через людську біду бариші брати, а з людей шкуру драти. Далі генерал, від’їжджавши, усміхнувшись, каже Тихонові: «Прощай, добродію!»