Тихон важить свій хліб

Григорій Квітка-Основ’яненко

Невпокой же нашому Брусові і дома: тільки що увійде він у хату, то Стеха і підніме сварку та лайку: «Зачим повідбирав худобу і її і дітську, зачим позастановляв, де гроші подівав?..» – то Тихон мовчить, мовчить, і коли у хаті нема ніякого діла, то й пішов собі.

Сяде, сердека, де-небудь собі на вулиці, куди шлях іде, і коли побачить чумака або так проїжджающих, то зараз у розпрос: і розпитує, з яких місців і як там поводиться? Якові хліба, яка ціна на нього і чого сподіватися дальш?

Аж сльози його озьмуть; бо відкіля б хто не їхав, так усе одно, усе біда І Не було дощу з самої весни, усе у полі повигорювало; народ сумує і не зна, що робити; тільки й чути, що є хліб у Курській та у Орловській губернії, та й то ціна на нього усюди піднімається.

Минулися і троїцькі святки – не посила господь милосердний дощу, хоч і молиться народ. Прогнівали царя небесного! Ні на що вже надіятись! попропадало усе і на полі і по вгородам. Біда людям, біда й скотині! не буде овсі ні хліба, ні на зиму огородини, не буде і паші скотині!

Зараз у петрівку, як заговіли, на самі розигри, тільки що повиньмали хліб з печі, Тихон і позабирав його увесь до себе. Стеха дивиться, що з того буде, а сама так і лютує. Полагодила обідати; Тихон достав хліб, покраяв на шматки і на безмені порозважовав, щоб кожному досталося на пай по два хвунти. «Нате, дітки, отсе кожному тут і на обід, і на полудень, і на вечерю. Ховай сам своє, бо більш не дам», – сказав та й собі і жінці стільки ж відважив, а останнє заховав до себе.

Стеха зараз за своє, уголос: «Зроду, каже, сього не було, щоб хліб важити на душу… неначе колодникам, так і нам по твоїй дурній голові прийшло…»

– Зроду ж бо і біди такої не було, – каже їй Тихон, та усе так стиха, думаючи, що чи не зопинить він її хоч трохи. – Он і старіші мене люди є, а й самі не бачили і від батьків не чули такої біди. Їж, стара! та дякуй бога і за те. Господь милосердний зна, що дальш буде!..

– А щоб ніхто не діждав, щоб я важений хліб їла! попідвіконням піду, а не хочу твого хліба, що ти даєш і трусишся.

– Ні-бо, Стехо, неправда; я не трушуся, а хочу, щоб як сьогодні удоволь є хлібця, так щоб господь благословив і повсякдень по стільки ж, поки біда пройде. Побачиш сама опісля, що нічого більш робити. Не царамонься, їж та хвали бога…

– Щоб ти і рід твій не діждав, щоб я їла! Не хочу, не хочу і не їстиму… – Та з сим словом шасть з хати (а таки калитку не забула ухопити), та до жінок, та перш усім розказала, який-то Тихон став скупий, що вже і хліб вагом дає; а далі туди ж з жіночками давай складатися на горілочку; бач, треба гуляти: празник. Який же то празник? Розигри. От так-то баби повигадували! Бач, то усе були празники, то святки, а як вже треба за діло приньматися, так от в них і розигри… Чого-то вони не вигадають, аби б гуляти та горілочку смоктати!..

Як же Стеха побігла з хати, а Тихон і каже: «Заховайте ж, дітки, материнську долю, бо прийде не обідавши, захоче їсти, а я вже більш не дам». Так і є. Прийшла увечері: хоч і пила там скільки горілки, а таки їсти ніхто не дав. Нігде дітися: прийнялась і за важений хліб.

Тихон не дуже їй потурав. Уранці вп’ять повідважував кожному і каже жінці: «Хоч їж, хоч на вечір сховай». Не коренила ж вона його ні трохи! Куди! на всі заставки. Було й йому, було і усьому родові; було далі й тому, хто й безмін вигадав і хто його продає… а таки, нігде дітись, свій пайок відбирала справно.

Еге! Хоч же і сама бачила, що добре вигадав її мужик: бо хліб, було, в них печуть тричі на тиждень, а вже за Тихоновим порядком вже тільки двічі, і борошна менш іде; бо Тихон так усе розщитав, щоб якраз на їх сім’ю становилося і нігде щоб ні пилиночки не дівалося; а усе-таки була йому добра молитва, як з комори вагом бере, муку, як випечений хліб йому віддає і як від нього хвунтами на день получа. А Тихон чує усе, та й байдуже: дума об своїм.

Примітки

Петрівка – піст перед Петровим днем, православним церковним святом на честь апостолів Петра і Павла.

На самі розигри – тобто на перший день петрівки.

Безмін – ручна важільна або пружинна вага, кантар.

Колодник – арештант, в’язень у колодках – масивних дерев’яних або інших кайданах.