Вороги брешуть на Тихона
Григорій Квітка-Основ’яненко
Оттут вороги його і підлізли під справничого письмоводителя. Хитрі з біса! Знають, з якого кінця діло почати. Той вислухав їх і зчистив з них, що йому треба було, та і став справникові натуркувати, що, каже, у такім-то селі є великий мошенник, Тихон Брус; той попереводив усю худобу, і свою, і жіночу, на гроші, та накупив хліба, та продає дуже непомірною ціною; а як люди у нужді, то усе збувають та хліб купують; а Тихон в них позабирав і скотинку, і вози, і що то! із мазницею не розминувсь, пообголював увесь мир; як же вже нічого брати, так набор роздає, та тільки кому дасть четверть, а запише три; кому мірку, а запише два мішки; і дума, що як отсе пройде біда, стануть люди обживатися, то Тихон дума усіх обібрати, щоб тільки самому розбагатіти, а усіх у старці пустити. «Так, – казав письмоводитель, – треба неодмінно слідствіє учинити; от би я, ваше благородіє, поїхав би туди та усе б розиськав за один день, і тогді б тільки, що б ви веліли з таким мошенником робити…»
Еге! Та не на таківського ти, братчику, наскочив! Якби той справник, що торік змінили, той би усьому повірив і бідного б Тихона обідрали б, як тую молоденьку липку, а ще пуще, не дали б йому докінчати свого діла; а сей же справник усе вислухав та й каже: «Се такеє діло, що треба мені самому розбор зділать». І прибіг у село.
Нехитро ж і справник узявся! Перш повипитовав тих, що враждалії на Тихона, і того чоловічка, що записовав Тихонові забор хліба, що прикинувся, буцімто й добрий, а се він від них і підпущений був. Чого то вже вони на Бруса не наговорили? Хоч голову йому зараз знімай. Далі мотнувсь сюди-туди, розпитує, так усі – і що-то! – і малі діти, і ті про Тихона, як про рідного батька, кажуть, як він усім хліб і борошном, кому треба, а кому насінням на сійбу дає і усе без грошей, дарма що в нього купований хліб, а у віддачу, як бог зародить нового; що він і не записовав ніколи, як давав, що і малим дітям щодня роздає печеного хліба, та як теперечки усюди біда, так і чужі, і є аж іздалека, як плав пливуть, і усе до нього, і він усім роздає, і усіх пропитує.
От тогді вже справник прямісінько пішов до Тихона. Увійшовши у хату, помоливсь богу і зараз спитав хазяїна. Тихон, не мавши за собою ніякої вини, не боячись, вийшов до нього, поклонивсь… аж справник до нього, узяв його за голову, поціловав і каже: «Поштенний старичок, через таких людей і нас бог милує!», – а далі – от єй-богу, що правда, – поклонивсь йому низесенько і каже: «Благодарю тебе, старик, що ти у такую нещасливую годину ділаєш так, як богу приятно, і бідним людям у нужді помагаєш». Далі сів, і Бруса посадив біля себе, і став списувати: скільки у Тихона було своїх грошей, скільки позичив і кому що позакладав, скільки хліба купив, скільки роздав і скільки його зосталося (а вже сама малість зоставалася); як ще дума старатися, щоб пропитовати, який буде неимущий, бо вже усім казенний хліб роздавали; як дума розданий на сійбу хліб зібрати… усе, усе посписовав; так на останнє Тихон каже: «А як зібрати? коли віддадуть, озьму; а ні, так ні. Се таке».
– Як же можна, – каже справник, – ти усі свої гроші на хліб потратив і зостанешся у бідності?
– Один бог багат, ваше благородіє. Треба тут заробляти, щоб там від нього милость получити. Добре роби, добре і буде.
– А жінка і діти твої? Адже ти і їх усього рішив?
– Не було в них наперед нічого; робили, трудилися, і бог нам дав. Вп’ять треба робити, трудитися, і нас бог не оставить, коли й комарика і манюсіньку комашечку догляда…
Справник писав щось довго, далі і каже: «Старик! Бог тебе не оставить і на сім світі: пошлеть тобі милость свою через нашого государя. Роби, как робиш, і не бойся нікого, і я тобі скажу: добре роби, добре й буде. Прощай!»
От від Тихона справник прямо до тих людей, що мали утопити Бруса. Порозпитовав їх, де і почім хліб куповали і зачим не продають? Вони так і розказали, що через сякого та такого Бруса не можна їм було ні зерна продати, а теперечки ждуть весни, як ціна ще вище буде…
– А штоб ви не дождали християнську кров пить! – сказав справник, та до їх комор, і позапечатовав, і приказав голові, щоб калавур був, щоб ніхто не розпечатав до якого часу, і поїхав собі дальш.
Батечку мій! Як піднялися на Тихона сі його вороги! «Він, – кажуть, – оббрехав нас справникові, він йому що-небудь підніс, щоб нашим хлібом орудовати…» – та там такого говорили на нього, що і крий боже! Так що ж бо зробили? Нічогісінько. Як вітер у полі віяв, так і їх брехня! Ніхто їм не вірив і не слухав.