«Не храм, а вже «музей»…»

Юрій Клен

Не храм, а вже «музей».

Фанфарять там полотнища червоні:

«Релігія – це давні забобони,

які звели людей,

релігія – це для народу опій,

в якому він свою свідомість топить».

Мов стебла орхідей,

стрункі дзвіниці, на погром віддані,

щербаті дзвони ронять на майдани,

і Марксових ідей

дурман вирощують нам богобори.

Поглянь: у Володимирськім соборі

уряджено шантан.

Тріолить у царських вратах сопрано.

Під образом Хрестителя Йоана

хтось смокче мазагран,

і продає жидівочка в буфеті

хліб з оселедцем і черстві котлети.

Не йдуть уже святі

по сходах тих, які вели на крилос,

та ще тьмяніють там, де морок виріс,

їх німби золоті.

І топчуть босі ноги недокурки

в монастирях, де оселились «урки».

«Безбожник» на Христа

і Богородицю карикатури

нам подає. А може в дні понурі

великого поста

нова нам об’явилась Богоматір:

відважно стрівши бурю у театрі

і поглядів шрапнель,

заквітла діамантами з корони,

яка вінчала Іверську ікону,

на сцені Розенель.

Примітки

мазагран – чорна кава з коньяком, подана у склянці.

«урки» – професійні злочинці і ледарі.

Розенель – дружина наркома освіти Луначарського, була акторкою, стягла на себе загальну увагу своїми коштовностями. (1902 – 1962).

Подається за виданням: Клен Ю. Твори. – Торонто: Фундація імені Юрія Клена, 1957 р., т. 2, с. 78 – 79.