«Женуть селян у колективи…»

Юрій Клен

Женуть селян у колективи,

збирають по повітах продналог.

Беруть усе, що їм дарують ниви:

ячмінь, пшеницю, жито і горох

і, не лишаючи зерна на засів,

дари землі вивозять за кордон.

Строптивих батраків і волопасів

вагонами везуть на Усевлон.

Ніяк попсованими тракторами

не прокладеш на сівбищі доріг.

Лану не зореш кіньми і волами,

що згинули без паші ще торік.

Давно поїджені коти й собаки,

половлені і миші, і щури.

Зимуєш там, де ще зимують раки,

і хліб печеш із тертої кори.

Минай вночі околиці незнані,

а то чужі піймають на заріз,

спечуть тебе, поклавши на каштани,

позбавлять живота, чобіт і риз.

Село наробить із людського м’яса

таке, на що позаздрить і салон:

котлети, фляки, гуляш і ковбаси, –

московську, краківську і сальцесон.

Бо рік шістнадцятий соціалізму

в історії позначив цю добу

найвищим розквітом канібалізму;

бо голод гучно дмухає в трубу.

Пожди, пожди! В Європі з того стерва

в жорстоку пору продовольчих криз

фабрикуватимуть колись консерви,

ще й під контролем строгих експертиз.

Культура підіймає нас із калу

і робить нас потужними стократ:

свічок натопить із людського сала,

з кісток добуде нам суперфосфат.

Примітки

Усевлон – Управління північних концентраційних таборів.

Подається за виданням: Клен Ю. Твори. – Торонто: Фундація імені Юрія Клена, 1957 р., т. 2, с. 84 – 85.