«Над краєм велетень-кажан…»

Юрій Клен

Над краєм велетень-кажан

повис на крилах нерухомих,

і ледве чути крил тих помах,

і кажуть люди: то шайтан.

Здається вітер горовий

ворушить крила ті помалу.

Від них, немов би з піддувала,

струмує холод крижаний.

Все обертаючи на лід,

він цвіт вишень і кров морозить,

і смерті, сині, мов стрекози,

від квіту пурхають на квіт.

Мов смок, затягує він світ

у те своє закляте коло,

що закрутилось, мов кодола,

і повертає неоліт.

Коли хто тут чи там зникає,

то затягли його до гавр:

калган ті жертви пожирає,

страшний, як давній Мінотавр.

Та не скеровує вітрило

своє до берега Тезей,

і в пазурях нечиста сила

затисла горній дух людей.

І не гримлять ще дальні бурі,

ще не виблискують вогні,

і не з’являється нам Юрій

зі срібним списом на коні.

Примітки

Подається за виданням: Клен Ю. Твори. – Торонто: Фундація імені Юрія Клена, 1957 р., т. 2, с. 93.