Перша розмова з душею
Юрій Клен
Я
Чий голос добувається до мене
десь з-під землі, мов парості зелені?
Хто кличе, мов прокинувшись зі сна,
мене так невідступно, як весна?
Душа
Це я, душа твоя забута.
В стальні я обручі закута.
О, відкопай і відчини
чавунну покришку труни!
Я
Немов би дальній спів до мене лине.
Та певне скуштував я героїну,
коли, пройняті подихом краси,
я таємничі чую голоси.
Душа
Не витвір я фармакопеї.
О, ні! Я з-під руїн Помпеї
твоєї кличу і зову.
Рятуй, рятуй мене, живу!
Я
Яким же іменем тебе назвати?
Які ти прибереш кольори й шати?
Поля й ліси вдягаються в блакить,
коли так гучно голос твій дзвенить.
Душа
Таж я душа, твоя душа я,
яка до неба пориває.
Тепер, засипана в пісках,
торую я до тебе шлях.
Я
Що ти? Чи ж ти не жмут моїх уявлень
і мозку функція, який, мов равлик,
скрутивсь у черепі жмаком слизьким?
Згниє – і ти розвієшся, мов дим.
Душа
Дух вічний там, де морок висне,
буяв у хаосі первіснім.
Із мли формуючи світи,
він керував їх до мети.
Хто є та незбагненна сила,
що пломінь в серці запалила
і світ уводить в вічний рух?
То не матерія, а дух.
Я
Тебе згубив я в городській пустелі.
Натхненна твоя мова, як у Шеллі.
Не так про те, що діялось вгорі,
метикували Маркс і Ламетрі.
Душа
То ж дух поволі рухав, кросна,
із хаосу творив він космос.
Там, де клубочився туман,
розлив він світла океан.
Туди, де все роїлось виром,
уніс він строгий лад і міру.
Скоривши витвори химер
гармонії надземних сфер
і вгору знявшись гордим летом,
ясним намітив він планетам
шляхи накреслених орбіт.
І забуяв сторясний цвіт,
лиш подихом твоїм, о весно,
пройняв він всі тіла небесні.
Мене покликав він до світла,
і я ввійшла в земні тіла,
у кожній квітці я розквітла,
у кожнім серці я зросла.
Ти спав, як я тепер у гробі,
а вже бриніла я у тобі
і кликала до далечин,
де загорявся творчий чин.
Тепер я порохом припала.
Лиха доба мене приспала.
Я буду зріти, як зерно.
Коли повернеш ти стерно?
Я
Скажи, до тебе як знайти дорогу?
І чи доводить туга до порогу,
що перейдеш його – та на горі
враз спалахнеш у ранковій зорі?
Душа
Плекай, плекай, викохуй тугу!
Зори, зори вогнисту смугу!
Тягнись, тягнись із мертвих мук, –
весну прийми з моїх ти рук.
Я
Я ввесь горю, горю в безсмертній тузі.
Сто літ верчуся я в проклятім крузі.
Виходь і грудь мою мечем розкрай,
ввійди у мене й світлом запалай!
Душа
Чувай! Сурмлять вже перші труби…
Від смерті темної і згуби
нас поривають у простір
вітри, що дмуть у горно зір.
Примітки
Шеллі Персі Біші (1792 – 1822) – .
Ламетрі Жульєн (1709 – 1751) – .
Подається за виданням: Клен Ю. Твори. – Торонто: Фундація імені Юрія Клена, 1957 р., т. 2, с. 94 – 97.