«Потоку світлий первісних вражінь!…»

Юрій Клен

Потоку світлий первісних вражінь!

Мої дитячі спогади далекі!

Лягає від кислиць гілляста тінь,

а десь на клуні клацають лелеки.

Зелено-ніжна памолодь горбів,

байрак, де схилами ростуть кульбаби,

і люціон, який над тином цвів,

та ліс на обрії, що в далеч вабив.

А очерет, високий очерет,

де у воді бродив я аж по груди!

Мій очерете! жадний ще поет

не оспівав це амазонське чудо.

А туга, туга кликала: «Полинь!»,

мої легені владно роздимала,

бо десь незмірно-синя далечінь

очам незнану радість обіцяла.

А потім юності ясні часи:

Дніпро, Аскольдова могила, Київ,

Кадетський гай і Дарницькі ліси

(хто давнішні чуття у серці виїв?).

Вночі з Слобідки плинемо човном,

гаї, церкви і кручі – невидимі.

Та на горі запаленим хрестом

вітає нас над містом Володимир.

Чи о весняній радісній порі

ви їздили колись до Межигір’я

і ночували в драному шатрі,

де крізь дірки просвічують сузір’я?

А чи ви знаєте, товариші,

як над водою вогко пахнуть верби?

З яким тремтінням дивним у душі

тепер я тої радості зачер би!

Та хтось у грізний час заніс меча,

життя ударом надвоє розкраяв.

Чиї ж то злочини до хмар кричать,

що нас Господь і досі ще карає?

Розріжеш черв’яка – і поповзуть

у різні сторони дві половини,

і кожній з них лягла вже інша путь.

Так і життя у нашу темну днину,

воно розтяте надвоє мечем.

Між половинами розчахлась прірва.

Нехай хтось заклене його вогнем,

та вже минулого із надр не вирве.

Примітки

Подається за виданням: Клен Ю. Твори. – Торонто: Фундація імені Юрія Клена, 1957 р., т. 2, с. 15 – 16.